Моя дочка вийшла заміж за чудового чоловіка, який її дуже любить. Я бачу, що вони щасливі. Але на жаль минуло дванадцять років, а моя дочка так і не завагітніла. Після обстеження у лікаря виявилось, що Павло не може мати дітей. Вони звертались до різних лікарів, ходили до знахарок, але усе марно.
Одного разу Василина сказала, що вони візьмуть дитину з дитячого будинку і уже підготували усі необхідні документи. Я була дуже щаслива і вважала, що це правильне рішення. У них буде дитина, а у сироти з’являться батьки.
Через декілька місяців у мене з’явилась трирічна онучка. Звати її Наталя. Вона дуже активна, розумна і допитлива дівчинка. Вона ставилась до нас, як до своїх рідних.
Але моя дочка і зять не стали щасливими, через декілька тижнів після удочеріння вони не хотіли сидіти з дитиною. Я старалась допомагати їм всім чим могла і постійно дівчинку забирала до себе. Я думала, що вони з часом звикнуть до Наталі і все буде гаразд, але я помилялась.
Василина була стомлена, вона злилась і казала, що б хотіла рідну дитину, а ця дівчинка для неї чужа і вона не хоче про неї піклуватися. Вона мріє виносити та народити власну дитину і як усі нормальні матері не спати ночами та міняти підгузки. Мріє почути перше слово від своєї дитини, а Наталі уже три роки і усі ці етапи пройдені. Дочка почала думати про те, щоб повернути дівчинку у дитячий будинок.
Зять теж не був у захваті від дитини, я бачила, як він на неї кричить і часто заступалась за онучку. Я не могла зрозуміти чому Василина і Павло так себе поводять. Я розумію, що діти це складно, але не можна від них відмовлятись.
Одного разу зять кричав на дитину і я сказала йому, що не можна так поводитись з дочкою, а він перший раз у житті на мене накричав. Я не знала, що мені робити і розповіла про це дочці. Вона сказала, що вони обоє планують повернути Наталю у дитячий будинок, бо відчувають, що вона для них чужа. Вони дуже стомлені приходять з роботи, а вдома за дитиною потрібно дивитися і вони цього робити не хочуть.
Я спочатку думала, що вони говорять про повернення, бо не звикли до дітей. Мине час і все налагодиться, але я помилилась, бо вони почали говорити про це серйозно і навіть документи підготували.
Я почала їх відмовляти і просити залишити дитину, вони ж колись про неї мріяли. Переконувала, що це зараз їм важко доглядати за Наталею, а потім вона підросте і їм стане легше. Але вони мене не слухали.
Я почала просити, щоб вони залишили дівчинку і я сама буду її виховувати, але вони були проти.
Я звернулася в органи опіки та піклування, щоб мені дозволили вдочерити Наталю, але мені відмовили, бо я уже немолода і не можу брати на себе відповідальність за дитину.
Я не знаю, що мені робити, бо віддавати онучку я не хочу. Сподіваюсь, що моя дочка і зять одумаються.
Порадьте, що мені робити? Як переконати Василину і Павла залишити дитину?
