Моя донька ніколи мене не обм _анювала, тож і на цей раз я не могла повірити, що вона може сказати неправду, дивлячись мені в очі. Цей випадок ще довго змушував мене здригатися.

Все нібито було як завжди: смачна вечеря, сім’я в зборі. Та от наша доня поводила себе досить дивно. І от знаєте як буває у батьків, нібито все гаразд, але відчуваєш, що все ж таки щось трапилося. Зазвичай під час вечері Аліні і рот не заткнеш, так жваво розповідає новини зі школи та і своє особисте. Цього ж разу, ніби, підмінили. Мовчки собі поїла, тарілку залишила і почовгала у кімнату. Цілу ніч я не могла спати. Але і з донькою вирішила поки не говорити. Можливо, ще сама подумає і розповість про свої переживання.

Та всі мої здогадки виявилися не вигаданими. Вранці мене потривожив дзвінок зі школи. І все що я зрозуміла на той момент від роздратованої класної керівниці – це те, що мені варто негайно з’явитися у неї в кабінеті.

Відкривши двері, я не відразу второпала, що ж там відбувається. Моя Алінка сидить на стільчику, а на всю кімнату верещить моя колишня однокласниця Руслана, яка ще зі шкільних років запам’яталась мені як велика брехуха і скандалістка.

Не встигла я присісти, як вона кинулась на мене з претензіями:

– То це ти її мати? Ну що ж, прекрасно. Виховання нульове.

Мене це все, чесно кажучи, почало дратувати. Уявіть картину: сидить мовчки директор, мовчки й сидить класний керівник, моя дочка опустила голову і навпроти неї дочка Руслани, яка теж мовчить. Зате сама Руслана справляється за всіх. При тому, що я взагалі ні сном, ні духом про інцидент.

Та от нарешті, не пройшло 30 хвилин, як Валентина Михайлівна пояснила як воно було. Вчора після занять донька Руслани нібито застала мою Аліну на гарячому, коли та розмальовувала стіни школи балончиками. При цьому Алінка говорить протилежне. З її слів саме дочка Руслани розмалювала ту стіну.

Я прямо глянула в очі своїй крихітці і вона сказала мені, що це зробила не вона. Чи були у мене підстави їй не вірити? – НЕ БУЛО. Моя донька ніколи і ні про що мені не брехала. Якою б жахливою не була правда.

Та Руслану ніби підпалили. Вона зірвалась зі стільця, почала горлати, звинувачувати Аліну і не зовсім тактовно виражатися в її сторону. На що вже обізвався директор:

– Руслано Степанівно, ну це вже взагалі неповага, в першу чергу до нас. Тримайте себе в руках. Тим більше поки ми не дізнались правду. А для цього пропоную переглянути відео з камер відеонагляду. Ліпше один раз подивитися, ніж три години розводити тут балаган.

Я ж додала:

– От і прекрасно. Переглянемо правду і Ви нарешті вибачитесь перед моєю дитиною.

Відразу після цих слів колишня однокласниця хотіла додати декілька слів і відкрила рот, та директор тут же повернув до нас монітор і ми побачили те, що я й очікувала побачити. Стіни малює зовсім не моя Алінка. А та дівчинка сиділа в кабінеті навіть в тій самій курточці. Тож нічого доводити більше не потрібно було.

Я відразу почала вимагати вибачень від дурнуваtої матусі, але вона й далі собі кричала, що ніколи ми від неї не почуємо принижень. Тут уже знову втрутився Борис Іванович:

– Послухайте, шановна, Ви безпідставно звинуватили дитину в тому, що вона і близько не робила, тоді привселюдно образили її та її матір. А зараз знову шукаєте виправдання? Якщо хочете навчатися у нас, то Вам просто доведеться попросити щирого вибачення у всіх тут присутніх, а зокрема Ніни Андріївни.

Руслана щось процідила крізь зуби, здогадуюсь, що це були вибачення і хутро вибігла геть, гримнувши дверима.

На цьому конфлікт було вичерпано, проте я ще довго не могла зібрати себе до купи. Все ж неприємний осад залишився. Ніколи б не подумала, що такі конфліктні та злі люди досі існують.

Оцените статью
Моя донька ніколи мене не обм _анювала, тож і на цей раз я не могла повірити, що вона може сказати неправду, дивлячись мені в очі. Цей випадок ще довго змушував мене здригатися.