У мене є донька. Недавно їй виповнилось п’ятнадцять років. Самі розумієте, не простий вік, а ще вона почала зустрічати з хлопцем. Йому теж п’ятнадцять і він з хорошої сім’ї. Хлопець чемний, вихований, але вони ж підлітки, тому можна очікувати будь-чого.
Цей хлопчина почав навідуватись до нас кожних вихідних. Вони зазвичай сидять у доньки в кімнаті, дивляться фільми. І ніби, все нормально, звичайний хід подій, але мені, як матері боязко залишати їх на самоті, щоб не утнули чогось – розум гарячий, гормони грають. Тож я вирішила переконатися, що діти там не займаються нічим непристойним.
Тому у мене дозрів план. Побачила, що в кімнаті погасили світло, увімкненою лишили тільки настільну лампу й тихенько щось говорили. Я тихенько зайшла до кімнати, щоб застукати їх “на гарячому”, вриваюся до кімнати, а там неочікувана картина – донька сидить у кріслі й доплітає крючком шапку, а її хлопець лежить на ліжку та читає конспект, який їм задали. Мені у той момент хотілось крізь землю провалитись. Я не знала що сказати, тому запитала, чи спустяться вони з нами повечеряти?
Тепер я розумію, що потрібно було довіряти доньці, тоді б я не потрапила у таку незручну ситуацію. Якщо щось турбує, краще напряму поговорити з дитиною – підлітки іноді можуть виявитися мудрішими за нас.
