Моя донька привела свого сина в дитячий прит _yлок. Я про це дізнався лише за 2 роки й негайно почав діяти, щоб забрати внука додому!

Я невдаха у батьківстві, бо виховав непутящу донечку. Її мати пом ерла ще, коли Насті було 5 років. Я весь час на роботі був, тому наглядали за нею сусіди. Ніхто й не виховував її як слід. В мене не вийшло. В 16 років вона втекла з дому з якимось хлопцем з рок-гурту, вже за 6 місяців прибігла у сльозах вагітною.

Я галасувати з цього приводу не став! Прийняв дочку й забезпечував до пологів. Думаєте, що була вдячною? Ні. Вбачала моє піклування як годиться й не думала про те, яких мені зусиль вартує й працювати й няньчитись з 17-річною вагітною дочкою. Скільки б докорів не було, мої повчання пропускає крізь вуха. Навіть засоромити їй не вдається. Але що вже вдієш.

Якось ми посварились знову через те, що я постійно її виховую. Взяла дитину й втекла вдруге. Думав, що почекає день-два й вернеться, але не прийшла. Потім написала, що влаштувалась на роботу й щомісяця висилала регулярно фото з внуком. Минув рік, а фотографій нових не приходило. Якось навіть знайшов номер телефону й подзвонив, а донька відповіла, що приїхати не зможе через роботу й трубку Сашкові дати не може, бо він спить.

Минув ще деякий час і я вже почав нервувати. Знаючи мою дочку, вона могла потрапити в будь-яку халепу. Повчати я більше не наважився, бо взагалі б втратив з нею зв’язок, тому вирішив ще почекати, бо за 2 роки вже не чув навіть голосу Сашка і як в нього справи.

Якось мені подзвонили з лікарні, і спитали, чи був, не однопрізвищник Олександра Юркевича чи його родич, чи батько? Спитав, а що сталося? В голові крилися страшні думки. Мені відповіли: “Цей хлопець — вихованець місцевого дитячого притулку. Він захворів на пневмонію, а матері знайти не могли. Однак, у її паспортних даних зазначена прописка за цією адресою. То ви його родич?”

Від цих слів по тілу аж мурашки побігли. Я хутко одягнув пальто й поїхав до тієї лікарні. Побачивши мого внука такого, моє серце не витримало. Виявляється донечка його покинула 2 роки тому й весь цей час приховувала від мене, а саме не зрозуміло де знаходиться. Коли внук одужає, то обов’язково зроблю все, що забрати до себе додому, бо життя в дитячому притулку гірше за пекло. Це я на своєму досвіді добре знаю!

Оцените статью
Моя донька привела свого сина в дитячий прит _yлок. Я про це дізнався лише за 2 роки й негайно почав діяти, щоб забрати внука додому!