Моя онука Аліночка, коли була маленька, не їла вдома нічого. Ніякі умовляння не діяли. Все, що їй пропонуєш, нічого не хоче. Моя донька на вихідні привозила Алінку мені. Говорила, можливо у мене вона буде їсти. Та все марно. В такі дні, коли онука зі мною, мені доводилося готувати різну смакоту, що потім дідусь з радістю їв. Адже онука нічого не хотіла.
Одного разу, коли донька знову привезла Аліну до мене, я не стала нічого готувати. Все одно не їсть. Уже увечері онука попросила їсти, а я відповіла, що в нас нічого немає. Дівчинка дивилася на мене великими здивованими очима. А я продовжувала спокійно сидіти перед телевізором.
– Бабусю, дай поїсти.
– Є молоко, будеш?
– Так.
Аліна з апетитом випила склянку молока і лягла спати. Наступного дня ми їли кашу. До нас завітав сусід і приніс дівчинці цукерки, я сказала, що Алінка такого не буде їсти, на що дівчинка швиденько відповіла:
– Я все їм, бабусю.
Коли мама Алінки зайшла в будинок, дівчинка поїдала тарілку борщу. Моя донька здивувалася, а потім зраділа, нарешті не ходитиме голодна Алінка.
Та коли в наступний раз приїхали, моя донька просила рецепт, по якому Аліна має апетит. Тому що в них удома дівчинка знову відмовлялася їсти. Наразі моя доросла онука згадує і по сьогодні ту склянку молока, яка їй тоді здалася найсмачнішою.
