Я знав, що можу завжди звернутися по любому питанню до тещі. У нас із нею гарні відносини. Адже живу з її дочкою шістнадцять років. Останнім часом Таня, моя дружина, холодно до мене відноситься, стала ховати гроші, які я заробляю і складаю в обумовленому місці. Одного разу мені потрібна була сума грошей, хотів узяти, а там пусто. Телефоную дружині, а вона говорить, що то її гроші, і я на них не маю ніякого права. Це щось нове.
Стільки років жили, такого не було. А потім дізнався, що й зраджує дружина мені. Зібрати речі та піти, зробити легко. Але як я можу залишити своїх синів? Адже вони завжди зі мною, як пояснити їм, що жити разом не будемо? Тому в першу чергу звернувся до тещі по допомогу. Розповів усе, як є. Вона мовчки вислухала, обіцяла допомогти.
Про що розмовляла зі своєю дочкою теща, мені невідомо і наразі. Але стосунки наші покращилися. Таня обіцяла виправитися. Я полегшено зітхнув. Але ж довіри більше немає. Як жити далі, постійно наглядаючи одне за одним. З такими думками знову звернувся до тещі. Вона сказала, що поговорила з дочкою. Та більшою провиною вважає те, що у свій час не все розповіла Тані про заміжнє життя. Адже це як тоненька ниточка, сильніше потягнеш, порветься. Вв’яжеш, вузлик залишиться. Життя воно складне.
Ми з Танею залишилися разом. Вчимося знову довіряти одне одному. Це складна справа, але я вірю, що в нас усе вийде. Завдячую своїй любій тещі, що підтримала у свій час і надалі допомагає нам знайти спільну мову і довіру. Адже це така делікатна справа, де одне тільки слово може зашкодити й нічого потім не вдієш. Але моя теща, мій порадник і друг. Більше б таких друзів у нашому житті.
