У мене двоє внуків. Я дуже люблю їх. Моя дочка працює цілими днями, а внуки ще маленькі — 3 і 5 років. Їй важко справлятися з ними, тому я часто забираю їх до себе. Хоч я теж ще працюю, але кожну вільну хвилину від роботи я намагаюся присвятити внукам. Вони віддячують мені своєю любов’ю і прив’язаністю.
Пригадую, коли мої донечки були маленькі, у них був ангел-охоронець — їхній дідусь. Він був дуже доброю людиною з великим серцем, сповненим милосердя і чистої любові. Він міг годинами сидіти з моїми дітьми, гратися, читати їм щось. Старшу він навчив читати й писати, а молодшу — робити перші у житті кроки. Хоч він був вже у зрілому віці з купою болячок.
Коли водити дітей за руку вже ставало тяжко і боліли ноги, він сідав і зацікавлював внучок своїми розповідями. У цей час я могла зайнятися хатніми справами, зварити обід, інколи мала й хвильку перепочити у спокої. Він ніколи не підвищував голос на дітей, хоч вони інколи пустували. Дідусь дуже й дуже сильно любив дітей.
Батька вже давно немає. Але ми все ще дуже часто згадуємо його і сумуємо за тими часами, коли він був з нами. Тоді того не цінувалося, думали, що так буде завжди, що він завжди сидітиме у своєму кріслі й розповідатиме своїм внукам всякі цікаві історії. Але життя дуже швидкоплинне.
Моїм дітям пощастило мати такого дідуся. Це справді не усім так щастить. В моїй пам’яті спливають спогади мого дитинства. Моя бабуся по батьковій лінії ніколи не любила мене, вона взагалі дітей не любила. Мала дуже жорсткий і командирський характер. Моя мама, біжучи зранку на роботу, залишала нас з сестрою, малолітніх дітей віком 1 і 5 років, на чужу людину, яку наймала за гроші. А рідна бабуся, живучи по сусідству, ніколи не цікавилася нами, не заходила, щоб подивитися, як ми живемо з нянею.
Але зі слів мами, няня наша була дуже людяна і добра жіночка, яка доглядала нас, як рідних. Навіть сьогодні, попри те, що я її зовсім не пам’ятаю, бо була мала, я щиро вдячна їй. А мама моя жодного разу не дорікнула бабусі за її байдужість до нас з сестрою.
Пройшло вже багато років. Я й сама стала бабусею. Коли спілкуюся зі своїми внуками, відчуваю невимірну радість і втіху. Не знаю більшої насолоди, ніж обійми маленьких рідних внучок. Я завжди кажу своїм дітям, що вони хай собі дітей виховують, а я їх буду любити й балувати, щоб через багато років, спогади про мене викликали у них тільки приємні й теплі почуття.
