Моя матір образилась, що я не запросила її на весілля. А де була вона, коли я пішла до школи, чи коли закінчувала її? Вона давно стала лише незнайомкою, яка приїжджає додому раз на рік

Те, як розпорядилась своїм життям моя матір, я ніколи не зрозумію і не підтримаю. Життя у неї не складалось, за стандартним сценарієм. У 30 вона ще не мала ні сім’ї, ні дітей і не схоже було, що у неї зрештою вдасться це наладнати.

Але бажання народити дитину було сильнішим за здоровий глузд, тож вона вирішила стати матір’ю, у будь-який спосіб. Зустріла непоганого чоловіка, сходила на декілька побачень, завагітніла і покинула його.

У результаті народилась я. Мене назвали Веронікою і це мало стати початком кращого життя. Але мама вирішила інакше, і коли мені було 4 роки, вона поїхала за кордон. Іншого способу заробити грошей для забезпечення себе і мене вона не бачила. А даремно. Так вона мене й покинула.

Скільки я себе пам’ятаю, мене виховувала бабуся і саме вона стала для мене справжньою матір’ю. У мами була квартира, яку вона здавала студентам, щоб ми з бабусею мали додаткові гроші. Коли мені виповнилось 17, в тому домі стала жити я.

Матір я бачила лише раз на рік, коли вона приїжджала на мій день народження, щоб привітати мене і відвезти кудись на відпочинок. Але для мене вона була зовсім чужою.

А коли померла бабуся, я зрозуміла, що я залишилась зовсім сама, бо навіть це не стало причиною повернення матері додому. Я на той момент вже закінчила університет і стала будувати своє життя, не розраховуючи ні на кого іншого.

Зустріла Сергія, він був добрим, чуйним і успішним, тож я закохалась. А коли він зробив мені пропозицію, я з радістю погодилась. Весілля зіграли невеличке, запросили лише найближчих. Моя матір не входила до числа таких людей.

Повернулась вона додому лише коли дізналась про мою вагітність від сусідки. Стала кричати на мене, що я не запросила її на весілля і не розповіла про те, що вона стала бабусею.

А мені залишалось лише сказати їй те, що я відчувала усе життя. Вона мені не матір. Не достатньо народити дитину від першого зустрічного, щоб заслужити на повагу. Її не було усе моє життя, бо вона так вирішила. Бо заробити грошей було важливіше, ніж бути матір’ю для своєї доньки.

Я не відчуваю вини за те, що сказала матері, чи за те, що більше ми з нею не спілкуємось. У моєму житті від цього нічого не змінилось, вона і раніше була далеко. Мені лише шкода, що мої діти не знатимуть свою бабусю.

Але я обов’язково подбаю, щоб вони знали свою матір і відчували її любов усе своє життя. Бо саме на це і заслуговує кожна дитина.

Оцените статью
Моя матір образилась, що я не запросила її на весілля. А де була вона, коли я пішла до школи, чи коли закінчувала її? Вона давно стала лише незнайомкою, яка приїжджає додому раз на рік