Моя матір шалено хотіла онука, але коли він народився, то вона ні разу нічим не допомогла.

Звуть мене Дарина і трапилась зі мною дещо печальна ситуація. Коли я дізналась про свою вагітність, то була впевнена, що Костя покличе мене заміж. Та цього, на жаль, не трапилося. Можете собі уявити, якою подавленою я була. Особливо коли усвідомлюєш, що ця вагітність і була запланована для того, аби одружитись із Костянтином. А тут ще й мама зі сторони сидить і підганяє, нібито вік уже такий, щоб їй внуків подарувати. Ну, ось, подарувала. А тепер залишилась сама на руках із дитиною і мама навіть не думає мені допомагати. Моя дитина – мої проблеми.

Я це прекрасно розумію. Якщо натворила такого, то сама мушу розбиратися. Але ж для того нам і потрібні близькі люди, щоб допомагати, розраджувати, підтримувати. Моя матір звикла жити тільки для себе. А мене вмовляла родити дитину тільки для того, аби на лавочці подругам похвалитися. Адже всі вони вже внуків мають, розповідають, як весело з ними бавитися. От для того і моїй матері потрібно було, щоб я завагітніла.

От я й послухала, тепер маю на руках дитину від чоловіка, який нічого мені не обіцяв, одружуватися не пропонував. Попри те, що любила його я шалено. Окрім цього всього тепер я ніде не працюю. Самі можете уявити, як важко мені фінансово. Мама лише інколи дає декілька сотень із пенсії, решту витрачає лише на себе і свої потреби.

Довелось якось крутитись і в нічні зміни виходити на роботу офіціанткою. Про сон можна було вже сміливо забути. Сказати, що мені образливо – не сказати нічого. Хіба може рідна матір так байдуже ставитись до доньки та її життя?

Оцените статью
Моя матір шалено хотіла онука, але коли він народився, то вона ні разу нічим не допомогла.