Я зустріла Лесю на вулиці, коли поверталася з магазину. При тому, що ми з Лесею живемо неподалік одна одної, бачимось вкрай рідко. Я постійно на роботі, часу на посиденьки з подругою не маю. Та й не дуже хочу, якщо бути чесною. А тут така нагода випала, що стикнулися ми з нею у вузькій вулиці. Просто пройти я якось не змогла, тому запросила Лесю до себе на каву. Вона радо погодилася й сказала, що має про що поговорити.
Леся мене ніколи не розуміла, а часто й відверто кепкувала. Вона завжди норовила поговорити, кликала мене до себе на плітки, а я — постійно в роботі, постійно зайнята. Через це я всіляко уникала контактів з нею. Ну не було нам про що говорити, ми з нею жінки з різних світів. Для неї важливо обговорити з сусідками те, хто помер, хто оженився і все в такому дусі. В цьому все її життя. А я — жінка проста. Кожен день зранку йду на роботу, ввечері приходжу. Мені немає часу всякими дурницями й чужим життям турбуватися.
Ми з Лесею вже однією ногою на пенсії. А вона, як пішла двадцять років тому в декрет, так з нього й не вийшла. Всі ці роки провела вдома з дітьми. На роботі не працювала, все її забезпечував її бідолашний чоловік. Вона цього ніколи не цінувала належним чином і скільки її пам’ятаю, завжди на все жалілася. Чому її чоловік бідолашний? Бо він уже пенсіонер, але мечеться між двома роботами.
Я не розуміла, нащо йому це, чи він хоче усі гроші світу заробити, чи взагалі на себе йому начхати? Він вже не молодий, треба себе поберегти для внуків, а не працювати без вихідних. Я свого чоловіка пильную, як зіницю ока, щоб він не втомлювався. Мені краще щоб він менше заробляв, але здоровий був. Який толк потім ті його зароблені гроші на лікарів спускати?
А в Лесі все навпаки. Це вона ініціатор того, аби її чоловік стільки працював. Ба більше, вона його нещодавно змусила й третій підробіток знайти, бо ж діти виросли, треба обом весілля справити, подарувати щось цінне, щоб не було соромно перед сватами.
Леся мені це розповіла й ще вмудрилася пожалітися на свого чоловіка, що, мовляв, глянь, як він про сім’ю погано дбає, що вона змушена на всьому економити. А я сиділа, слухала її й ледь себе стримувала, щоб не запитати її, чому, як їй так бракує грошей на життя, вона на роботу не пішла за стільки років? Вона чоловіка-пенсіонера відправила на третю роботу, а сама сидить вдома й ще сміє жалітися, як він мало для сім’ї робить.
Я тепер згадала, чому я так не хотіла з нею бачитися. Мене дивує, що жінка в її то віці, такі дурниці може говорити й так себе поводити…
