Декілька років тому я стала бабусею. Спочатку народився Артурчик, потім Софійка й зараз з’явився Артем. Старший ще навіть в перший клас не пішов. Як лише 2 роки як вийшла на пенсію, про яку мріяла ще коли вийшла вперше на роботу здається, але відпочити так і не довелось. Я постійно повинна глядіти внуків, бо діти на роботі, або поїхали на день народження друзів, чи на корпоратив колег, чи у романтичну відпустку по гарячих турах, а я стала просто безплатною нянею, до якої можна завітати серед ночі без попередження й скинути трьох дітей!
Останньому лише 2 роки виповнилось, а вони вже його на тиждень мені залишають, бо дешевий тур попався через те, що їхні друзі захворіли й не змогли поїхати. Я вже спитала своєї дочки: “Це колись припиниться? Я не можу щомісяця ось так надовго залишатися за няньку, я і так майже щодня доглядаю за ними по декілька годин. Я втомилась й в мене є свої справи”. На що дочка відповіла:” Які в тебе матусю справи, ти ж на пенсії!”
Ви навіть уявити не можете, як мене розлютила ця відповідь, але оскільки вони вже були з валізами й все вже було оплачено я погодилась й залишилась у свої 62 роки з трьома маленькими дітьми на весь тиждень. Вони стільки енергії в мене за цей тиждень забрали, що я дні чекала до повернення дочки із зятем.
Після приїзду у мене була серйозна розмова з дочкою і я їй попередила, що більше на довгий період не буду забирати дітей. Вона наче погодилась, але по очах бачила, що пустила повз вуха. Я звісно не припинила доглядати за внуками, бо ж бабуся й відчуваю відповідальність. Однак, моя дочка хоч би на мить оцінила це, але де там. Навіть подарунка ніякого не купила й можливо б якусь поїздку би організувала в санаторій, але ж хто залишатиметься щодня глядіти за дітьми за моєї відсутності. Інша бабуся за 400 км у Чехії на заробітках і їй ніколи до внуків приїхати, а чоловіки в нас обох померли від інфаркту ще після весілля дітей.
І от знову вони кудись зібрались. Цього разу у Львів на весілля до подруги й знову без попередження чи будь-якого погодження з мого боку, знову намагались скинути мені своїх дітей. Цього разу я сказала досить! Моя дочка не звикла до відмов, тому навіть не зрозуміла, що коїться, але я була непохитною. Ще й до сьогодні вони зляться, що не поїхали на весілля через мене. Але хіба це так? Я коли була матір’ю стільки вечірок і весіль пропустила, бо повинна була виховувати й вони мають зрозуміти, що сімейне життя вимагає також жертв і не можна гуляти й відвідувати всі вечірки як колись. Мені за це не платять, якщо хочуть таки їхати — нехай наймають няню!
