Я вже вкотре помічає, як мою Олю перед усіма принижує її подруга Світлана. Вони обидві дружать зовсім недавно, оскільки ми переїхали в цей район й Оля лише почала ходити й звикати до нової школи. Спочатку я була дуже щаслива, що в неї з’явилась нова подруга, бо в старій школі друзів у неї практично не було.
Одного разу я прийшла до школи, щоб поговорити з класним керівником Андрієм Михайловичем про успіхи й адаптацію моєї дочки в класі. По дорозі в коридорі я наткнулась на дуже незвичну сцену. Світлана та ще якісь дівчина ображали мою дитину: говорили про її несмак до взуття й що через очки на неї жоден хлопець не гляне. А ще сказали: “Дякую, що ми дозволяємо з собою дружити!”
Я коли це почула вмить підійшла до цієї нахаби й повела до вчителя. Вона дістала доброго прочухала від мене й я сподівалась що й від вчителя! Але він обійшовся поміткою в щоденник, та й все! Я же вирішила продовжити вже з Андрієм Михайловичем на одинці обговорити цю ситуацію. Він мені сказав, що таке життя у школі: комусь бути на вершині, а комусь внизу.
“Оце так логіка” — сказала я.
А він мене запевнив, що так моя Оля буде сильною й витривалою. Як говорять, друзів тримай близько, а ворогів ще ближче. Може це і правда, однак більше цієї малої біля моєї дочки бачити не хочу! Краще взагалі ні з ким не говорити, аби тільки не мати таких подруг. А моя дочка на мої слова не зважає й досі продовжує з ними спілкуватись, навіть додому водить! Все надіється, що вони її приймуть! Ну що мені з цим робити?
Я вирішила не втручатись у цю справу, бо може й це правильно, щоб батьки не втручались, а діти самі вчились вирішувати свої конфлікти. Однак, я так залякала те дівчисько біля вчителя, що думаю вона не посміє більше ображати ображати мою дочку. В крайньому разі я на це сподіваюсь.
