Ніколи не розуміла своїх знайомих, у яких теж є доньки, коли вони скaржилися на їхніх чоловіків. Невже їм не хочеться, щоб дитина жила в мирі та злагоді? Адже коли чоловік ставитиметься до неї з повагою, то й для тещі стане за рідного сина.
Так я собі вирішила, коли моя Оленка була ще маленькою: буду любити свого майбутнього зятя, якщо він кохатиме мою доньку. Зрештою, так і сталося. Можу з упевненістю сказати, що кращого зятя, ніж мій, немає ні в кого. Ми добре ладнаємо, я часто буваю в гостях у дітей, а якщо і виникають якісь невеличкі суперечки, то вони завжди мають дружній тон.
Вважаю, що кожна мати має поважати вибір своєї дитини і ставитися до її другої половинки ввічливо і з розумінням. Усі люди різні, але я вірю, що добро народжує добро. Тому для мене родина доньки є окремою «державою», законів якої я з радістю дотримуюся.
Маю сказати, мій зять Михайло — людина складна, і у тих, хто його погано знає, може скластися враження, що він досить жорстка людина. Але це, так би мовити, його «захист» від суворої буденності. І я не можу звинувачувати його в цьому. Батьки рано розлучилися, тата свого він взагалі не знав, мати весь час працювала, намагаючись дати синові все найкраще. Потім важко захворіла, і Михайлу прийшлося рано подорослішати та стати опорою для неї. Дякувати Богові, хвороба відступила, але на характері сина залишила свій відбиток. Та незважаючи на пережиті труднощі, Михайло виріс гідною і вихованою людиною, здобув гарну освіту, отримав престижну роботу. Для мене він є взірцем чесності та чемності. Він кохає мою доньку і заради неї готовий на все, а коли з’являться діти, він стане для них чудовим батьком.
Зі свахою ми теж маємо теплі відносини, а як інакше, якщо тепер є однією родиною. По-жіночому мені її шкода, бо вона не мала щастя у шлюбі й усе життя присвятила іншим.
Єдине, чого я не можу зрозуміти, це прагнення Михайла знайти свого батька і відновити з ним стосунки. Але ж протягом усього життя ця людина жодного разу не намагалася зробити крок назустріч? Я просто не хочу, щоб він розчарувався в ньому остаточно і став ще суворішим. Сваха особливо не підтримує сина в пошуках, але з повагою ставиться до кожного його рішення, затамувавши про свій біль. Оленка теж намагається з розумінням ставитися до вибору чоловіка і підтримує його. Хоч іноді думає, що якби була дитина, він би отримав новий сенс і забув про свої думки стосовно батька. Михайло, звісно, не проти народження малюка, але каже, що хоче оточити його повною й люблячою родиною, де є бабусі та дідусі.
Та нещодавно я засумнівалася в гідності зятя. Приїхавши на свята до дітей, я мимоволі стала свідком частини розмови, з якої почула, як мені здалося, неприємні речі про свого чоловіка. Батька Оленки не стало 3 роки тому, його забрала складна хвороба, проте він був гарною людиною і чути про нього щось погане мені дуже важко.
Спочатку я засмутилася і кілька днів не приходила в гості до доньки. Постійно згадуючи почуте, я ніяк не могла збагнути, чому мій зять, не знаючи батька Олени, говорив про нього так жорстко. Тішила себе думкою, що не чула всієї розмови і, можливо, все не так зрозуміла. Михайло іноді є трохи різким у висловлюваннях, але такий у нього характер, і я про це знаю. Також йому болить ситуація з рідним батьком, а це нелегко.
Ставити питання з цього приводу мені незручно, хоча я маю повне право чути про такі речі. Не знаю, що робити, не хочу непорозумінь і сварок у родині доньки. Можливо, я насправді все не так зрозуміла.
