Мужчина, з яким я познайомилася на побаченні, виявився моїм майбутнім начальником.

Коли мені стукнуло 27 років я зрозуміла, що роки йдуть, а я стою на місці. Ні серйозних стосунків, ні постійної роботи, ні друзів.

Я дівчина досить приваблива, не дурна, закінчила педагогічний університет, за спеціальністю ніколи не працювала, бо була впевнена, що знайду щось цікавіше. Але пошуки затягнулися.

Всі мої знайомі подруги вже давним-давно заміжні, дітей виховують. Я ніколи не спішилася з цим. Мама знає про мою волелюбну натуру. Але тут вже й вона почала мені натякати, мовляв, Юля — пора дорослішати. І я вирішила кардинально змінювати своє життя. Почала з роботи й домовилася про співбесіду.

Але де шукати того єдиного і на все життя? Я вирішила зареєструватися на сайті знайомств, давно чула про цю практику за кордоном. На другий день мені написав з вигляду пристойний та симпатичний мужчина. Домовилися про побачення. Я ніколи так не хвилювалася, як тоді. Тим більше, на наступний день мала співбесіду з роботодавцем — подвійний стрес.

Прийшла в кафе, мене зустрів він, Андрій. На фото він виглядав старший, хоча насправді йому було всього 30. В розмові я поцікавилася, чому він подався шукати дівчину через інтернет, адже на вигляд він був дуже привабливий, при грошах, ще досить молодий. Андрій сказав, що всю свою молодість витратив на роботу, на пошуки себе. В цьому ми з ним були схожі.

Виявилося, з ним цікаво спілкуватися. Ми навіть не помітили, як час пройшов. Думаю, ми відчули взаємну симпатію. Бо Андрій запропонував зустрітися знову.

Наступного дня я пішла влаштовуватися на роботу. Сиджу, чекаю начальника, як раптом, заходить Андрій. Він на мене, я на нього, і обоє очам своїм повірити не можемо. Приємна несподіванка.

Ось так я знайшла собі роботу і хорошого друга, бо романтичні стосунки з Андрієм у мене так і не склалися, не моя людина. Але я впевнена, що ще знайду своє щастя.

Оцените статью
Мужчина, з яким я познайомилася на побаченні, виявився моїм майбутнім начальником.