Ми давненько не бачились із сім’єю старшої доньки, а коли надумали відвідати їх, то нас виставили за двері.

Раніше ми з дружиною жили разом у квартирі в столиці. А потім вирішили переїхати до селища. І тепер до нас у гості приїжджають усі друзі та рідні. Ми завжди радо їх зустрічаємо, приймаємо.

Якщо тепла пора року, то розміщуємо всіх на веранді будинку. Якщо ж зима, глибока осінь, то стелимо на горищі. Там у нас по-особливому гарно, та й вид з вікна чудовий. Коли наші діти жили тут з нами, то ми з Оксаною постійно спали саме там. Тепер і в старшої, і в молодшої донечок є сім’ї, тож ми переселились до спальні.

Молодшу доньку звуть Рита. Вона частенько до нас заглядає, оскільки неподалік живе. Старшу звуть Сніжана, вона живе в самій столиці, має свою справу, постійно заклопотана. Тож з нею бачимось рідко.

Ну і саме через це кожен приїзд Сніжани розцінювався, як особливий день. Хоч і чоловік її і разу тут не був. Бачте, йому таке нецікаво. Та і якось віддали вони нам на літо своїх діток, то потім висловлював своє невдоволення. Нібито краще б поїхали б на якийсь елітний курорт. Я вважаю, що це дурне мислення. Так говорять тільки люди, які не цінують свою сім’ю і час, проведений з нею.

І ось минулого року ми з чоловіком наважились на подорож, а саме: відвідати сім’ю дочки. Ми, звичайно ж, дітей попередили завчасно. Після довгої дороги відразу віддали подаруночки, потім сіли за стіл, повечеряли і вже чашечкою кави почали спілкуватись. В ході розповіді виявилось, що спального місця для нас у квартирі Сніжани нема. І вони з чоловіком вирішили зняти для нас номер в готелі, що, власне й, зробили ще до нашого приїзду. Насправді такий хід подій не дуже нам сподобався, адже не хотілось посеред ночі їхати на інший кінець міста.

Ми сказали, що навіть на підлозі ляжемо, проблем нема. Та зять почав нервово розповідати, що вже за все заплачено, потрібно терміново їхати. Видно, що під час цієї перипетії доні стало незручно, але жодного слова вона не сказала. Тому ми сіли в машину зятя і поїхали.

Наступний день розпочався для нас тим, що шлунки виспівували серенади від голоду. Та ось поснідати ми не мали де, адже в ресторані готелю ціни були неймовірно високими. Якби я і всі гроші зібрав, то не зміг б оплатити повноцінний прийом їжі.

Тому ми поїхали їсти до дітей. Та не встигли ми закінчити трапезу, нам відразу сказали, що далі завезуть нас до готелю. Не зовсім зрозуміло, для чого ми взагалі сюди приїхали. Сидіти окремо ми могли б і вдома, для чого такі гроші витрачати?

Протриматись в такому ми змогли лише два дні. А потім вирішили, що не варто більше тут залишатися. Не думаю, що ми дійсно заслуговуємо на таке ставлення.

Коли ми приїхали додому, то Маргарита почала розпитувати, як ми погостювали. Ну ми лукавити не стали, тому почали розповідати, як воно було. Вона була вражена настільки, що відразу почала телефонувати сестрі та скандалити.

От саме з того вечора дівчата наші й не спілкуються. І з нами, відповідно, Сніжана теж вже не зв’язується.

Хтось скаже, що ми нічого не розуміємо, нам всі комфортні умови, а ми жаліємось. Та для мене це геть не сімейні стосунки, коли рідних людей виставляють за поріг.

Оцените статью
Ми давненько не бачились із сім’єю старшої доньки, а коли надумали відвідати їх, то нас виставили за двері.