Коли я проходила по вулиці, то почула звідкись легке мявкання. Довго оглядаючись, я помітила під маршруткою маленьке кошеня, що плакало і ніби кричало на всю вулицю про те, що йому потрібна допомога.
Я працюю на автостанції і ця історія трапилась дуже давно. Та до цього часу я дуже люблю її розповідати. Ми працювали у звичному режимі, аж поки не почули дивні звуки з-під одного з громадського транспорту. Заглянувши навкруги, ми помітили котенятко на одному із коліс маршрутки Львів-Луцьк. Пощастило, що ми зробили цю знахідку раніше ніж водій відправився у рейс. Тоді б, звичайно, ця історія не мала б такого позитивного забарвлення.
Виявилося, водій також з особливим трепетом ставився до тваринок, тому він подзвонив у притулок і викликав їх до автостанції, аби вони оглянули, що не так з тим малям. Та бідний настільки нашугався великої кількості людей, що просто не хотів вилазити зі своєї схованки. На щастя, працівники притулку мали при собі молоко, яким і виманили кошеня. Одна з працівниць настільки замилувалась ним, що вирішила забрати знахідку додому.
Мені стало цікаво дізнатися про долю котика, якого ми всі полюбили з перших секунд знайомства. Тому пізніше я зателефонувала до притулку і дізналась:
Дівчинка назвала котика Фініком. В новому домі улюбленець адаптувався не відразу, часто ховався під диваном, а коли приходили нові люди, то й не вилазив звідти. Працівниця притулку поспілкувалась із ветеринаром і дізналась, що улюбленцю потрібно пропити курс вітамінів. І вона відразу прийнялась за лікування. А ще купила ошийник і помила спеціальний котячим милом від блох.
За декілька тижнів кошенятко стало із хазяйкою одним цілим. А нам залишалося думати, що той випадок на автостанції був справою долі.
Як же мене тішить, що на світі є такі добрі люди, які допомагають зберегти життя братів наших менших.