Ми що, дітей не ростили, не знаємо як поводитися з ними? Ти Оксано зовсім нас вважаєш, що не вміємо з малими дітьми поводитися.

Коли Оксана завагітніла, радості не було меж. Вони з Анатолієм давно мріють про дитину. Та все ніяк не виходило. Нарешті радість, діждалися. Анатолій носив дружину на руках. Коли прийшов час, на УЗІ дізналися, що в них народиться дівчинка. Яке це щастя. Настя народилася в визначений термін. Спокійна дитина, якось не вчулися, як і рік минув. Оксана планувала, що ще два роки минуть швидко, і вона вийде на роботу.

Та вже через два місяці дізналася, що знову вагітна. Що робити? Звичайно народжувати. У чоловіка іншої думки й не було. Другий народився син Богдан. Оксана чекала, що синок також спокійний, і все пройде, як із Настею. Але ні. Богдан погано спав ночами, весь час плакав. Оксана попутала, коли ніч, коли день. Добре, що мама приходила допомагала, гуляла з Настею. Тому що віднині Оксана не встигає багато уваги приділяти донечці.

Та діти зростають. Безсонні ночі вже позаду. Богданчику виповнилося півтора року. Оксана домовлялася з мамою, щоб вона вдень приходила сиділа з онуком, Настю в дитячий садок, Оксана вийде на роботу. Мама роздумувала, адже це не просто прийти допомогти й піти, а п’ять днів на тиждень, як на роботу.

Одного вечора Анатолій радісний з’явився вдома. Йому дали премію. Можна поїхати відпочити на тиждень. Дітей залишити бабусям, яка погодиться. Вирішили спочатку спитати, а потім планувати поїздку. Оксанина мама не проти, але в цей час захворіла, до дітей не приходила, щоб не принести хворобу. Мама Анатолія погодилася. Вони вдома з дідусем, справляться.

Оксана написала цілий список, що і як, давати. Коли лягати спати, що їсти й таке інше. З собою принесли продукти, фрукти, щоб бабуся не тратилася, не купувала. Настя старшенька, вже все розуміє. А за Богданчиком потрібно дивитися. Хлопчик бідовий, щоб не вскочив у халепу. Катерина Сергіївна аж образилася:
– Ми що, дітей не ростили, не знаємо як поводитися з ними? Ти Оксано зовсім нас вважаєш, що не вміємо з малими дітьми поводитися.

Оксана на те змовчала. Поїхали. Сонце, море, приємно полежати поніжитися. Ніхто не смикає, не потрібно весь час слідкувати. Але на душі тривога. Пройшло чотири дні, як дружина просить Анатолія їхати додому. Щось їй неспокійно. Чоловік не став відмовлятися. Не хотілося їхати ще додому, але коли дружина тривожиться, то не спроста, перевірено.

Коли зайшли забрати дітей додому, Оксана аж спинилася. Весь пакет, що вона передала з продуктами, так і стояв біля столу. Богданчик вийшов із кімнати, щоки червоні, алергія.
Ви що, йому апельсини давали? Я ж детально розписала, що можна, а що ні. Ви не читали того аркуша?
– Ні, а навіщо? Ми й так знаємо як поводитися з дітьми.
– А спати в які години лягали?
– Та вони зовсім удень спати не хотіли.
– Як це. Сон потрібен. Що значить не хотіли? А ви навіщо?

Свекруха ображена дивилася на невістку. Не вгодиш такій. А Оксана цілий місяць намагалася привчити до правильного режиму, та лікування, після апельсин. Відпочили називається. Більше ніколи не будуть залишати дітей. Краще їхати всім разом.

Оцените статью
Ми що, дітей не ростили, не знаємо як поводитися з ними? Ти Оксано зовсім нас вважаєш, що не вміємо з малими дітьми поводитися.