Ми з дружиною виховували двох доньок і мріяли про сина. У Василини друга вагітність проходила дуже важко і лікарі попередили нас, щоб ми навіть не думали про ще одну дитину. Під час пологів дружині було дуже зле і вона могла померти. Добре, що все обійшлося.
Ми хотіли сина і тому вирішили взяти хлопчика з дитячого будинку. У нас є квартира, машина і я добре заробляю, тому нам одразу дозволили всиновити дитину. Ми зібрали усі документи і почали шукати хлопчика.
У цей час моя сестра народила дитину і ми пішли до неї, щоб провідати її. Вона розповіла, що її сусідка по палаті відмовилась від сина. У хлопчика були проблеми зі слухом. Вона не мала можливості оплачувати дороге лікування, тому покинула сина. Таку дитину ніхто не захоче всиновити, бо кому потрібні проблеми.
Ми з дружиною вдома довго говорили про цього хлопчика, а потім вирішили подивитись на нього. Він тоді ще знаходився у лікарні і ми поїхали до нього.
Спочатку лікарі не хотіли нам його показувати, але коли дізнались, що ми хочемо дитину всиновити, то дозволи побачити його. Хлопчик був такий крихітний і гарненький, він одразу сподобався нам. Коли дружина дивилась на нього, то плакала.
Ми забрали хлопчика додому з лікарні. Коли ми прийшли за ним з документами, то до нас підійшла лікарка і подякувала нам за те, що ми наважились всиновити хвору дитину та побажала нам щастя.
Зараз Володимиру дев’ять років. Тепер він добре чує завдяки слуховому апаратові. Він розумний, гарний, добрий хлопець і ми ним пишаємося. Ми дуже раді, що тоді наважились його всиновити.
Зараз у нас дуже щаслива сім’я, ми любимо і поважає один одного.
