Мене звати Ангеліна. Ми з чоловіком у шлюбі вже 15 років. Весь цей час я не могла завагітніти, хоч як намагалась. Врешті ми вирішили прихистити хлопчика з дитбудинку. Спочатку хотіли взяти найменшого, однак коли я побачила маленького Юрія, я відчула, що сама він мені потрібен. Чоловік був не проти. Ми оформили опікунство й стали його батьками.
Йому вже 8 років. Ми помітили прогалини його освіченості, тому вирішили зайнятись його навчанням. Ми сім’я вчителів, тому нам це нескладно! Однак, наше рішення сильно обурило наших з чоловіком матерів. Хочеться сказати, що вони нарешті знайшли те, що їх об’єднує! Але я й подумати не могла, що об’єднає нелюбов до мого сина.
Моя свекруха неприємна людина. Щоразу чула, як вона говорила чоловікові, щоб покинув безплідну дружину й завів собі нормальну, бо вона внуків хоче. Тому самі розумієте, її я не любила анітрохи. Але від моєї матері я такого не очікувала.
Коли приходила до мене в гості, вона відкрито виявляла незадоволення нашим сином. Сказала, щоб називав її Валентина Петрівна й приніс їй чаю з печенням поки буде говорити зі мною. Ні іграшки, ні солодощі — нічого його не привезла! І так щотижня. Одного разу я запізнилась з роботи і моїй матері довелось чекати мене й пригледіти за сином, бо сусідка зазвичай йде геть після 17-ї.
Я прийшла, а вона сиділа й грала з сином в карти й весело щебетали. Після спитала, а чому змінила своє ставлення до мого сина. Вона одразу змінила тему. А потім я почала розпитувати Юрія, що сталось. Він відповів:
“Я сказав, що вона мені подобається більше за іншу бабцю. Вона вперта і смердить, а ти навпаки — така чудова!От вона й повеселішала. Та й в карти любить грати.”
Оце так син. Ще такий маленький, а так вміє по вухах бити.
“Не переживай! Я те саме іншій сказав!” І ось тут я зціпеніла. Сподіваюсь, вони одна одній це не розповідатимуть. А то зненавидять нашого сина ще дужче.
