Я пригадала з чого розпочалося наше знайомство, як він соромлячись наважився до мене підійти й першим заговорити. Я зізнавався в почуттях. А згодом так незграбно пропонував вийти за нього заміж. А наші прогулянки.. Я їх пам’ятатиму усе життя! Як ми потрапили під зливу і він усю дорогу ніс мене додому на руках, щоб я не промочила ноги. Стільки світлих, незабутніх моментів, що усіх і не злічити.
А в той час, коли я була вагітна, ми не мали великого достатку, та коли я захотіла червоної риби, що прямо заснути не могла, він наступного дня приніс додому цілий шматок, щоб я нарешті задовольнила свої смакові рецептори. І так виконував будь-яку мою забаганку, не дивлячись на те, мав він для цього можливості, чи ні.
А коли я народила йому донечку у нього були сльози на очах через усвідомлення того, що він тепер батько.
Якось, повернувшись втомленим з роботи, одразу став до плити, щоб приготувати мені вечерю, бо дуже змучилась з маленькою дитиною за цілий день, що навіть не мала часу поїсти.
Він був прекрасним батьком і всі труднощі ми завжди порівну. Так само вставав уночі, коли немовля плакало, носив на руках, вкладав спати. Турбувався, щоб я сильно не перевтомлювалась.
Я просто розчинилася у приємних спогадах, аж раптом в реальність мене повернув дзвінок у двері. На порозі стояв мій чоловік, тримаючи в руках мій улюблений торт.
– Будемо розлучатися, чи каву пити?
– Нумо пити каву!
