Ми з чоловіком живемо разом п’ять років і мені б хотілось офіційно узаконити наші стосунки, але Назар цього поки не хоче. Він придумає різні відмовки і просить почекати.
А я так мрію одягнути весільну сукню і на палець обручку. Я хочу змінити своє прізвище на прізвище чоловіка. Мені здається про це мріє кожна жінка.
Зараз ми живемо у цивільному шлюбі і Назара все влаштовує, але не мене.
Зі своїм кавалером я познайомився на роботі, ми спочатку спілкувались тільки по роботі, а потім він запросив мене на побачення і ми почали зустрічатися.
Зараз ми живемо разом, але я відчуваю, що ми ніби друзі, а не подружжя. Усе, що нас пов’язує це робота і домашні обов’язки.
Я не відчуваю, що Назар мене кохає і він нічого не робить, щоб показати свої почуття до мене.
Він колись був одружений і має дочку, з якою часто бачиться. Він платить аліменти, але з колишньою дружиною у нього дуже погані стосунки. Вони ображені одне на одного. Я думаю, що через перший невдалий шлюб він не хоче одружуватись зі мною. Він боїться обпектись, але це тільки мої здогадки. Але справжньої причини я не знаю. Він говорить, що потрібно купити квартиру, машину і заробити багато грошей, а потім одружуватись.
Ми декілька разів через це сваритись і хотіли розстатись. Але потім ми мирились та жили ніби нічого не сталося.
Одного разу я розмовляла з подругою і вона порадила поставити Назару ультиматум: “Або ми офіційно оформляємо наші стосунки, або розходимось”. Я послухала подругу поставила ультиматум. А потім пішла до кімнати та зібрала свої речі поїхала до батьків, бо сподівалась, що Назар приїде та запропонує одружитися.
Так і сталось він приїхав та подарував мені каблучку. Я була у захваті і думала, що скоро буде весілля. Я повернулась до нього, але минали місяці, а про одруження він нічого не говорив. Я вирішила підштовхнути його до цього рішення і почала усім нашим спільним друзям казати, що у нас у серпні буде весілля. Це був жарт. Вони мене вітали і коли бачили Назара вітали його також.
Мені здавалось, що тепер він не відвертиться і буде змушений зі мною одружитись. Через декілька днів зателефонувала дочка і сказала, що від знайомої почула, що ми збираємося справити весілля. Вона кричала на батька і казала про мене усяку гидоту, а потім сказала, що проти нашого одруження.
Чоловік заспокоїв дівчинку, а на мене накричав і сказав, що йому не подобаються такі жарти. Він не буде спішитись з весіллям, бо не хоче злити дочку.
Але я не можу чекати вічно через його забаганки його дитини, я не хочу жити з ним у громадському шлюбі. Мені здається, що він мене не любить тому не одружується зі мною. А усі його пояснення лише для того, щоб я не сварилась на нього.
