Відразу після університету я влаштувалась на роботу за спеціальністю, а саме стала бухгалтером в одній із великих фірм нашого міста. Спочатку було, звичайно, важко там призвичаїтися, але на все свій час. За два роки вже із всіма подружилась, потоваришувала. З колегами ми часто разом обідали, спілкувались. А от із одною з них у мене зав’язались найбільш тісні стосунки. Ми навіть після роботи почали десь разом гуляти, відпочивати, обговорювати якісь особисті проблеми.
Спочатку мені було з нею максимально комфортно. Ми розмовляли про все на світі, довіряли одна одній найсокровенніше. Навіть щось глибоко сімейне Дарина знала про мене. Та ж часом я почала помічати, що подруга всі наші теми зводить до своїх проблем. Я навіть слова вставити не можу за її розповідями. І от на кожен випадок у неї є що сказати. Останнім часом я почала думати, що в мені талант психолога пропадає, якщо їй так хочеться мені все доповісти та послухати пораду.
Минуло декілька місяців і все це мені остогидло. Я втомилась думати над чиїмись безкінечними проблемами. На цих емоціях я й висказала подрузі все, що думаю. Тому й нагрубила їй злегка. Вона, звичайно, образилась і перестала зі мною розмовляти. Тепер навіть вітатись зі мною не хоче.
Я думала, що з часом вона охолоне та ми налагодимо зв’язок, адже в такій атмосфері навіть працювати неможливо, а потім зрозуміла, що на контакт Даша йти не хоче. Особливо, коли я запізнилась на роботу і почула, що як вона почала перемивати мені кістки з іншими працівниками.
Мені було надзвичайно бридко це слухати. Коли зненацька я увійшла і сказала, що не дуже гарно так вчиняти, то Даша сказала, що мені пора звільнитися, аби таких конфузів більше не виникало.
Ось така вона «міцна», жіноча дружба.
