Ми з донечкою знайшли гаманець, а потім і його власницю. Вона розповіла свою історію і сказала, що гроші в гаманці врятують її й хворого чоловіка від г0_л0ду.

Одного морозного ранку я зібрала свою донечку й ми вийшли на вулицю. Там саме випав перший грудневий сніг і доця від самого ранку просиділа на підвіконні, виглядаючи дітей на дворі.

В нас був стандартний маршрут, яким ми ходили ледь не щодня — дитячий майданчик і парк неподалік будинку. Так і цього разу, я взяла Настуню за руку й ми пішли гуляти. Дорогою до парку Настя побігла на кілька метрів переді мною і, побачивши щось на білому снігу, одразу кинулася до мене, щоб показати.
Це був жіночий гаманець. Я підняла його, роздивилася, потім глянула навколо — ні душі, так, ніби нічия нога не ступала того дня тією дорогою. Я розгорнула гаманець, щоб знайти хоч якісь дані про його власницю. Грошей у ньому було небагато. Але була банківська картка.

“О, така як у наших бабусі з дідусем!” — подумала я.

Я вирішила знайти найближче відділення цього банку у нашому місті й віднести гаманець туди, щоб там знайшли власницю. Ми з донею дібралися до банку. Там дуже привітна дівчина сказала мені, що вони відшукають власницю, подзвонять їй і повідомлять, що знайшли її гаманець. Це все зайняло не так багато часу.

Хоча я хотіла йти додому, бо дитина вже добряче втомилася і зголодніла, але працівниця банку попросила мене затриматися на 10 хвилин, бо вони додзвонилися до власниці й вона хоче особисто подякувати мені. Я погодилася.

Вже через 5 хвилин у двері залетіла досить прудка на свій вік старенька бабуся. Вона одразу ще зі дверей почала голосно розпитувати, хто та добродійка, що знайшла її гаманець. Менеджер банку люб’язно поглядом показала їй на мене. Вона підбігла зі сльозами на очах й почала дякувати мені й питати, що я хочу за це. Я не планувала брати від неї нічого. А вона думала, що я хочу за свою доброту якусь плату. Коли я нарешті змогла її перекричати й донести, що я нічого не візьму, вона здивовано глянула на нас й сказала:

— Значить є ще люди на цьому світі. Ще раз щиро вам дякую. Мій чоловік лежить у лікарні з інсультом, ми зараз кожну копійку рахуємо. На ліки йде вся його й моя пенсія, а що вдається заощадити, я трачу на продукти. Живемо на копійки. В гаманці якраз гроші, що я відклала на продукти. Ця тисяча гривень можливо від голодної смерті нас врятує. Дякую вам!

— Прошу, я рада, що ми з донечкою змогли вам допомогти, — відповіла я.

І вона, бідолашна, врешті розплакалася й ми всім відділенням банку почали заспокоювати її. Під вечір ми з Настею повернулися додому. Вимучені, голодні, але щасливі, що зробили добру справу. Врешті-решт, гроші в гаманці для неї дійсно могли бути останньою надією на порятунок…

Оцените статью
Ми з донечкою знайшли гаманець, а потім і його власницю. Вона розповіла свою історію і сказала, що гроші в гаманці врятують її й хворого чоловіка від г0_л0ду.