Ми з дружиною живемо у столиці. Ми добре заробляємо і купили велику трикімнатну квартиру. Усього цього ми досягли самі. Ми важко працювали і тепер можемо насолоджуватись власною працею.
Мої батьки живуть у невеликому селі. Останнім часом вони просять мене взяти їх жити до себе. Вони завжди хотіли жити у квартирі у великому місті. Батько і мати уже не мають сил доглядати за будинком у селі.
Я запропонував їм давати гроші і вони б тоді змогли найняти людину, яка доглядала за будинком і садом. Але вони відмовились і сказали, що більше не хочуть жити у селі. Через це ми посварились.
Я розумію, що вони хочуть жити зі мною, але я не хочу жити з ними. Я вважаю, що я їм нічого не винен. Мої батьки ніколи не допомагали мені. Я сам вступив в університет і жив на стипендію. У вільний час я підробляв, щоб мати додаткові гроші. Було навіть таке, що я не мав за що їсти купити, але до батьків я не звертався і сам вирішував свої проблеми. Мати і батько знали, що мені важко, але ніколи не пропонували мені допомогу. Вони мені не допомагали, то чому я маю допомагати їм?
Моя мати погано ставиться до моєї дружини. Вона вважає, що вона ледача, негарна і мені нерівня. Я знаю, що якщо мої батьки переїдуть до мене, то мати з Людмилою будуть постійно сваритись.
Дружина не буде доглядати моїх батьків. Моя сім’я може розпастись, якщо я їх привезу нас додому. А я постійно на роботі, тому не матиму багато вільного часу, щоб за ними дивитись.
Мої знайомі мені говорять, що я маю доглядати за батьками через, те що вони мене народили. Але я впевнений, що це не так. Я не просив цього робити і тому я нічого їм не винен. Я знаю, що зараз батьки хочуть переїхати до мене лише через те, що я маю гроші.
Моя дружина мене підтримує і каже, що ми не маємо доглядати моїх батьків. Її батьки живуть не далеко, але вони ніколи не просили, щоб ми за ними доглядали. Вони самі про себе дбають. Вони розуміють, що зруйнують наше життя, якщо переїдуть до нас.
