З Наталею я познайомився на весіллі мого найкращого друга. Ми тоді були дуже молодими: мені – двадцять три роки, а їй – двадцять один. Ми закохались один в одного з першого погляду і через рік ми одружились. Моя дружина хотіла стати мамою і я також мріяв про дитину, але вона не могла завагітніти. Ми звертались до лікарів, але вони розводили руками і говорили, що ми здорові.
Минуло десять років і дружина запропонувала всиновити дитину і я погодився. Зараз у нас є дуже гарна дівчинка – Василина. Ми її дуже любимо та робимо все, щоб у неї було щасливе дитинство. Недавно дружина сказала мені, що дуже погано почувається і ми поїхали на огляд до лікаря. Через деякий час нам сказали, що ми будемо батьками. Ми були дуже здивовані та щасливі, адже тепер у нас буде рідна дитина.
Через два місяці на УЗД нам сказали, що дружина чекає трійню. Я був дуже здивований, бо у мене та у Наталі в родині ніколи двійнят не було, а тут трійня. Ми переживали чи дамо собі раду і зможемо добре дбати про дітей.
Вдома я довго думав про те, що у нас має бути, аж троє дітей. Вирішив зателефонувати до моєї матері та перепитати чи у родині є двійнята чи близнюки. Вона довго сміялась з мого запитання, а тоді відповіла:
– У твого дідуся був брат близнюк, він поїхав закордон. Після від’їзду він писав листи до брата, а потім припинив і ми про нього нічого не чули.
– Ти мені нічого не розповідала про нього.
– Бо мій батько дуже сумував за братом та не знав, як його розшукати і тому ми вирішили про нього не говорити, не хотіли, щоб Микола переживав.
Я розповів дружині історію, яку розповіла мені матір. Вона розсміялась і сказала: «А ти дивувався, що в нас трійнята і говорив, що навіть близнюків у твоїй родині немає».
Минуло декілька місяців і моя дружина народила трьох хлопчиків. Ми дуже щасливі разом, тепер у нас дочка і три сини.
