Двадцять років назад я був закохана у друга мого брата. Ми спочатку просто дружили, а потім почали зустрічатися.
Ми зустрічалися два роки і він запропонував мені вийти за нього заміж. Я погодилась і ми почали планувати весілля. Мій хлопець був з дуже багатої сім’ї, а я була не з його кола. Мої батьки звичайні вчителі: батько викладає українську мову, а матір – математику. У них державна робота, тому зарплата не дуже велика.
Його батьки говорили йому, що потрібно було йому знайти більш заможну наречену. Мені тоді здавалось, що хлопець не переймається через слова його батька і матері. Для нього головне кохання, а не гроші.
Ми вирішили справляти весілля у дорогому ресторані, бо мати хлопця сказала, що їй буде соромно якщо у її сина буде скромне весілля. Я погодилась і мої батьки позичили багато грошей у рідних та друзів, що оплатити витрати на святкування.
Сьогодні у мене має відбутись весілля. Я одягнута у пишну весільну сукню та білі туфлі, а на голові у мене довга фата. Коли я приїхала і зайшла РАЦС, то побачила, що мого нареченого там не було. Я стояла посеред залу та чекала поки він прийде тридцять хвилин.
До мене підійшов брат і розповів, що до нього телефонував Микола та сказав, що поки він весь цей час готувався до весілля, дуже багато розмірковував і зрозумів, що не готовий і не хоче одружуватися і тому він не прийде. Я стояла, дивилася на брата і не розуміла, що відбувається. Думала це розіграш якийсь. Ледве стримуючи сльози попрохала брата сказати що вони вирішили так мене розіграти? Але брат дивлячись мені в очі, похитав головою і сказав вибач. Я мовчки вийшла у двір і у мене закрутилася голова я мало не втратила свідомість. Присіла на лавочку і сльози потекли струмком. Мені було боляче і соромно.
До мене в цей час підійшов незнайомий хлопець.
– Чому ти плачеш? Я бачу у тебе сьогодні має бути свято? – запитав він.
– Мій наречений не прийшов.
– І моя дівчина мені відмовила. Ми сьогодні мали одружуватись, а вона сказала, що кохає іншого і пішла.
– Ми колеги по нещастю.
– А давай ти вийдеш за мене заміж? Гості прийшли, ресторан замовлений. Мене звати Андрій, а тебе як звати?
– Оксана.
Я не бачила іншого виходу, як погодитись. Соромно було говорити гостям, щоб вони йшли додому, бо святкування не буде.
Я попросила брата побігти у РАЦС, щоб він змінив дані про мого майбутнього чоловіка. Олег дуже здивувався, але погодився. Через годину нас розписали і ми пішли святкувати весілля. Воно було дуже розкішним: першу частину святкування ми відзначали у ресторані, який замовила я, а другу – ресторані де мав святкувати мій чоловік.
Зараз у мене щаслива сім’я: троє дітей і великий будинок у якому ми живемо. Мій чоловік дуже добре до мене ставиться і поважає, ми щасливі разом.
Мій колишній наречений, так і не зміг знайти свою другу половинку. Він самотній. Брат мені розповідав про Миколу, що після того, як він мене покинув, то почав багато пити. Життя у нього дуже важке.
Я дуже щаслива, що тоді він не прийшов до РАЦСу, бо я зустріла найкращого у світі чоловіка – Андрія.
