Біль втрати — найгірше, що може статись з людиною. Мене звати Петро і я вдівець. Останній рік сам виховую 2 хлопчиків, які залишились від дружини. На жаль, вона загинула під час пологів наших близнюків і тепер святкувати день народження синів дуже важко. Мої батьки взагалі сказали, щоб я не влаштовував дня народження на роковині см ерті Анастасії. Так звали мою дружину.
Я так і планував, якби не один лист, на якого я раптово наткнувся. Розповім спочатку. Якось я вирішив прибрати старий мотлох зі шафи. Коли в тебе два сина й купа роботи, тоді не до того. Однак, у цей вихідний Артем і Михайло (це мої сини) увесь день у моєї матері, а я вирішив відпочити вдома й наткнувся на старі речі, які давно хотів перебрати й викинути непотріб. Якось перебираю ящики, чеки й списані ручки й наткнувся на листівку. Подумав спочатку, що то якась древня квитанція про оплату електроенергії чи газу, але ж ні! Впізнав почерк Насті й відкрив, щоб прочитати.
Це був мій лист ще з студентських часів. Тоді, де соцмережі ще не так розвинулись, у нас тоді була мода писати листи один одному, як колись робили батьки й діди наші. Настя це любила, то я й підлаштовувався під її смак. І ось мимоволі почав читати, а тут ціла поема її мрій про наше подружнє життя, дітей, онуків, до яких ще далеко і т.д. Вона описує, як ми будемо жити довго й до старості щасливими й написала, що не пропустіть жодного дня народження й жодної визначної події своїй дітей. Пише, що до старості буде святкувати з ними і тільки нехай спробують не з’явитись!
Мене це зворушило до глибини душі. Батьки Анастасії не надто турбуватися про неї. Вони обидва завжди байдикували й пиячили й не завжди звертали на неї уваги, тому вона й хотіла саме це виправити. Після прочитаного я зрозумів, що святкувати дні народження своїх синів — мій обов’язок і нехай їхнє свято для мене буде трохи печальне, але я буду сподіватись, що можливо її дух буде щасливий бачити, що її мрії майже здійснились!
