Мирослава в кабінеті директора сказала, що вже не може терпіти витівки сина і той пішов світ за очі, аби нікому не бути тягар_ем.

Матір Миколки була викликана на розмову до кабінету директора, де вже чекав її син та шкільний психолог. Хлопець просто опустив очі та мовчав, а психолог говорив таке, що Мирослава і слухати нормально не могла. Вона вдивлялась в одну точку і, здається, все пропускала мимо вух. Тоді вона перебила і почала кричати: «Так заберіть його від мене, я вже не знаю, що тут ще робити».

Микола миттю підірвався на побіг на вулицю. Він був у шаленому розпачі та про себе шепотів: «Не хочу я бути для неї тягарем. Нехай живе собі спокійно, любить Данилка, а мене любити не треба, я ж не заслуговую на любов своїми оцінками та поведінкою».

З того дня минуло декілька років. Микола працює охоронцем на складі. Його робота була в тому, щоб слідкувати за екранами, де транслювалось відео із відеокамер. Інколи за таким заняттям і заснути можна було. Аж раптом хлопець упізнав у одному із моніторів власну матір. Та не встиг він роздивитись, як вона пропала з поля зору. А, може, це була й не вона.

Та історія продовжилась, коли на наступний день він зовсім ненароком наткнувся на передачу по телебаченню, де шукали рідних людей. І там сиділа його матір. На камеру вона просила сина повернутись, казала, що любить його і дуже чекає вдома. Вона вибачалась і міцно плакала, хотіла отримати від Миколи хоча б звісточку.

Хлопець цілий день мучив себе думками про все це. Та все ж таки вирішив поїхати додому та показатись рідній матері. Він не хотів, щоб вона ось так страждала. Коли він приїхав до села, то мало не розплакався, ще вийшовши із маршрутки. Рідні дороги, майже нічого не змінилося. Коли увійшов на подвір’я, то накрило особливими спогадами. А потім із хати вийшла мати та молодший брат. У Мирослави аж відра з водою з рук вислизнули. Вона побігла в обійми до сина та і брат приєднався. Ця мить була настільки зворушливою, що ніхто не зміг стримати сліз.

Микола і не дуже хотів повертатись у село, та матір його переконала. Тим паче до міста буде їздити недалеко. Життя для кожного члена сім’ї почалось по-новому. І як добре, що такий збіг став для них щасливим.

Оцените статью
Мирослава в кабінеті директора сказала, що вже не може терпіти витівки сина і той пішов світ за очі, аби нікому не бути тягар_ем.