Моє дитинство було отруєне батьковими запоями і загулами. Може, я на це не звертав уваги, коли б тато не кричав, постійно на матір. Я не міг тоді її захистити, і моє серце стискалося від болю. Ці миті назавжди закарбувалися в моїй пам’яті.
Я не розумів, навіщо мама терпить тата. Він завжди приносив до хати нещастя. З його появою вдома, мама забивалася кудись в куточок і намагалася не потрапляти батькові на очі.
Однак у батька в ці миті наче вселявся зл ий дух. Він обов’язково мав вилити кудись свою злість. Так одного дня він прийшов настільки сердитим, що я, побачивши його, одразу заховався під ліжко.
Не встиг я це зробити, як болісно зойкнула матір і повалилася на долівку. Я ще побачив, як він тур нув її.
Все – матір стихла. Батько завалився прямо в одежі в ліжко. Я спостерігав за матір’ю. Мене турбувало те, що вона не ворушиться. Тому вирішив збігати до Васька, свого товариша, і все розповісти його матері.
Скоро до нас приїхала швидка. Слідом за нею поліція.
-Усе! Я пропав. дістанеться мені від батька! – Подумав я і шмигонув з хати аж на край села, де мешкала моя старенька бабуся.
Мама була жива. Але отримала сильний струс мозку. На кілька днів її поклали в лікарню. А тата забрала поліція з собою.
Так я опинився у дитячому будинку. Тут було спокійніше. Однак постійно думав про матір, дуже хотів її бачити.
Коли вона одужала, то провідала мене і повідомила, що наразі не забиратиме мене додому. Бо вимушена їхати на роботу. А самого мене вдома залишати боїться.
Так я виріс в інтернаті. Опісля вчився в коледжі і влаштувався на роботу. Заробляю добре. Допомагаю матері.
На днях до нас прибився не відомо звідкіль мiй тато. Він мав дуже жалюгідний вигляд. Мабуть, і далі заглядає в ч арку. Просив, щоб його прийняли до хати. Я згадав своє безрадісне дитинство, яке він попсував мені своїми п’ян ими загулами і різко зачинив перед його носом двері.
