Мене звати Оксана.
Мені 40 років.
Проживаємо ми з сином в невеликому містечку, життя тут спокійне, але теж цікаве.
Коли моєму сину виповнилося 15 років – мій чоловік раптово помeр. Тоді нам було нелегко. Вся важкість виховання підлітка лягла на мої плечі. Я завжди показувала йому, як сильно його люблю і нам так легше було долати труднощі. Син дорослішав, життя тривало.
Коли син закінчив школи, то вступив в університет, який знаходився в місті. Антон жив в гуртожитку, на вихідні приїжджав додому. Він старанно навчався але я не чула від нього, що у нього є з кимось стосунки.
На третьому курсі навчання Антон почав приїжджати додому все рідше, тоді я подумала, що він влаштувався на роботу, але під час канікул син теж сказав, що приїхати не зможе. Я здивувалась, але нічого не сказала, бо розуміла, що син зайнятий. Ось і літо закінчилося.
Я вже і не чекала побачити Антона і зайнялася своїми справами. Одного вечора до мене зателефонував син, сказав, що завтра зранку приїде додому і попросив зустріти його на автовокзалі. Це було несподівано і я дуже зраділа, адже уже і не сподівалася побачити сина.
Вранці я поїхала на автостанцію. Відразу впізнала свого сина, хоч і стояв він далеко. У нього в руках було щось велике. Спочатку не було зрозуміло що це, але потім я побачила, що це була маленька дитина.
— Мама, знайомся – це Іринка!
— Не зрозуміла… Чия це дитина? І чому ти приїхав з нею?
— Моя. Пробач, що раніше не розповів. А не можу від неї відмовитись.
Я не могла повірити почутому. Це було наче сон. Як взагалі таке могло статися? Чому син мені не розповів про народження дитини? Антон весь цей час ніжно притискав до себе маленьку донечку і цілував її в носик.
— Поясни, будь ласка, чому ти кажеш, що це твоя донечка? Коли це ти встиг?
— Пробач ще раз. Краще по дорозі додому я тобі все розповім.
І Антон почав свою розповідь. В університеті він познайомився з хорошою дівчиною, вони закохалися один в одного з першого погляду. Вона так до нього добре ставилась, наче рідна мама. Вона була скромна і життєрадісна.
Вони почали зустрічатися, згодом Антон дізнався, що Настя вагітна. Недовго думаючи він запропонував їй одружитися…
Настя поїхала додому в село, щоб розповісти батькам радісну новину. Але рідні сприйняли цю звістку дуже негативно, сказали, що вона їх осоромила і щоб вона йшла геть з очей. Настя була уже на останніх місяцях вагітності.
Вона зателефонувала Антону і розповіла що сталося. Мій син її заспокоїв і сказав, щоб вона поверталася і ні за що не хвилювалася. Настя сіла на автобус, але по дорозі сталося нещастя. Автобус зіштовхнувся з фурою і вагітна Настя у важкому стані потрапила до лікарні. Дитину врятували, а Настю, на жаль, врятувати не вдалося.
Антон взяв академвідпустку, забрав Іринку до себе в гуртожиток, на перших порах йому дуже допомогла конс’єржка, в якої троє дітей і уже п’ятеро внуків, мені він дзвонити боявся, ну а коли дитинка стала трішки більшою, то він вирішив приїхати до мене.
