Моя мама покинула цей злий світ дуже рано, через кілька місяців після того, як народила мене. Як пізніше мені розповідав тато, лікарі зробили якусь помилку під час кесерівого розтину і цим викликали ряд ускладнень у маминому здорові, які в свою чергу виявилися невтішними.
Через кілька років, коли я якраз збиралася до першого класу – мій батько привів у дім жінку – Ларису. У Лариси була своя донька, мого віку. Батько хвилювався, що мені потрібна жіноча увага, та й жіноча рука вдома не буде завадою.
Ми разом пішли до першого класу, сиділи за однією партою. Аня постійно робила мені всякі пакості. Добре, що роки минули і життя нас розвело по різних містах.
Минулого місяця ми приїхали до батька на ювілей. Татові виповнилося п’ятдесят п’ять років. Ми двоє дорослі із власними сім’ями та дітьми. Різниця у віці наших дочок – три місяці. Вони однолітки.
На святкуванні, Анна показала себе у всій красі. Вона почала насміхатися, що моя донечка нед _орозвинута і має всілякі відхилення. І ні, вона це зовсім не обґрунтувала.
Хоча моя Вікторія вміє і співати, і віршики розповідає. Звичайна активна і рухлива дитина. А от Аніна Улянка – зовсім інша – дитина постійно в телефоні сидить, на запитання не відповідає, лиш киває головою.
Пізніше виявилося, що вона мою дитину вважає такою через світленьке волосся і великі очі. Так, моя Вікуся має мішки під очима, через те, що такі ж у її тата, але це зовсім не є відхиленням. Це звичайна генетика.
Батько дуже розлютився на Анну, та так, що прогнав її прямісінько із ресторану на очах в усіх гостей. Та й не просто прогнав, а сказав ключі від машини, яка за документами була його – залишити на столі і котитися під три чорти.
Батько ніколи не робив різниці між нами, але тут його доброті урвався терпець.
