На тому місці я простояв пів години, та до дитини так ніхто і не прийшов. Тож вирішив забрати її додому.

Звуть мене Максим. Я маю свою сім’ю, а саме дружину Марію та донечку Соломію. Живемо ми в невеличкому приватному будиночку на околиці міста. А переїхали ми сюди тоді, коли з’явилась дитина. На той момент мені було тридцять п’ять, а Маші – тридцять один.

Загалом пологи були досить складними. І навіть після них знадобилось багато часу, щоб відновитися. Лікарі ще під час виписки попередили нас, що про другу дитину ми маємо забути. Адже такий ризик може закінчитися для дружини надто трагічно.

Одного сонячного ранку я, як завжди, ішов парком до роботи. Аж раптом біля лавочки помітив дитячу колясочку. І здивувався, що нікого з дорослих поряд не було. На вигляд вона була страшенно зношеною, брудною, старою, ржавою. Заглянувши всередину, я помітив малюка.

На тому місці я простояв пів години, та до дитини так ніхто і не прийшов. Тож вирішив забрати її додому.

– Марічко, зателефонуй до поліції.

– А навіщо? Що це? Хто це? Звідки в тебе маля?

– Я знайшов її посеред вулиці.

– Яке знайшов? Максиме, ти знущаєшся? Може, хтось просто відійшов на хвилину. Але яка нормальна матір немовля залишить на такому морозі?

Тоді новонароджене почало плакати, я вийняв його з коляски і передав на руки дружини. Вона почала розгортати конверт. Тоді ми побачили, що це хлопчик. А також в одязі була записка, де вказано ім’я малюка – Матвій та прохання матері небайдужих людей нагодувати дитину, помити і бажано всиновити.

Мені настільки стало жаль хлопчика, я настільки зворушився ситуацією. А паралельно був страшенно злим на безвідповідальну матір, яка ось так просто залишила його замерзати.

Поліцію ми все ж викликали. Вони сказали, що будуть шукати матір. І знайшли її через п’ять днів. Вона відразу написала відмову від власної дитини. А ми за цей час аж надто прикипіли до хлопчика, тож вирішили все ж таки його всиновити.

Ось так у нашої Соломії з’явився братик. І тепер ми любимо їх однаково міцно і будемо робити все можливе, аби вони були щасливими.

Оцените статью
На тому місці я простояв пів години, та до дитини так ніхто і не прийшов. Тож вирішив забрати її додому.