Дванадцять років минуло, як ми покинули стіни рідної школи. Тому цього року зібралися, щоб відмітити цю дату на зустрічі випускників. На зустріч однокласників прийшли всі крім новенького Степана. Та через це ніхто особливо не переймався, бо ми з ним і так близько не спілкувався та дружбу не водили, скоріше навпаки, постійно насміхались. Та тільки ми про нього згадали, як відчинилися двері й увійшов Степан. Вечірка вже наближалася до завершення.
Спершу його ніхто не впізнав. Він виглядав, як зовсім інша людина. Удосконалена копія невдахи страшка, яким ми його запам’ятали. Впевнений, стрункий, розкішно одягнений, стильний молодий чоловік з осяяною посмішкою. Всі дівчата із захопленими поглядами позирали на красунчика, що рішучим кроком зайшов у залу. Деякі з них самі проявили ініціативу та підійшли знайомитись, а одна навіть крадькома вклала йому до кишені серветку із власним номером телефону. Незабаром до вечірки долучилась і його наречена.
Степан перевівся в нашу школу у восьмому класі. Але навіть провчившись з нами усі чотири роки, так і залишився для всіх новеньким. Причиною зміни колишньої школи, стало знущання однокласників. Класна керівничка нас попередила про це. Вона розповіла, що там з нього глузували та навіть доходило до п0биття. Далі це все терпіти вже не було сил і він покинув ту школу. Нас вона попросила бути з ним поблажливішими.
Та слухати її настанов ніхто не став. І новенького відразу сприйняли вороже. Якщо дівчата його зазвичай просто ігнорували, то хлопці відігравалися по повній. Насміхалися, підлаштовували усілякі неприємності, звичайно, всім на одного легко нападати.
На всі кпини та підколювання однокласників, Степан відповідав смиренним мовчанням. Ніколи не ліз на рожен та старався оминати конфліктні ситуації. Дівчата теж не наважувалися заступитись за новенького, щоб хлопці ще і їх не засміяли.
Через чотири роки постійних насмішок та безглуздих жартів щодо його зовнішності, Степан закінчивши навчання в школі вступив до університету в іншому місті. З того часу ми про нього більше не чули.
Протягом усієї зустрічі, ми про нього навіть не згадували, та наприкінці вечірки один з однокласників назначай запитав:
– А де наш страшко Степан?,- ми роззирнулися навколо.
– Та він напевно досі прищі свої лікує та учиться боротись з комплексами!
Поговорили та й забули. Аж раптом до вечірки долучився той самий “закомплексований новенький”. Перше, на що всі звернули увагу, це його горда постава, те як він пройшов у центр зали, осяйна посмішка не сходила з його обличчя. Тіло було прокачане, навіть дорогий піджак не міг приховати його спортивну статуру. Здорова й доглянута шкіра обличчя не дала нам одразу впізнати його. Доповнювала образ стильна зачіска.
Усі присутні чоловіки дивилися на нього із заздрістю. Жоден з них не міг похвалитися такою підтягнутою спортивною фігурою та не виглядав так мужньо і неперевершено, як їхній колишній “страшко”. Дівчата ж навпаки, прагнули привернути до себе увагу, кокетливо посміхались та фліртували.
Через декілька хвилин, до нього приєдналась красива наречена. Згодом, поспілкувавшись з нами, вони поїхали додому.
Після їхнього від’їзду, єдине про що ми могли спілкуватись — це те якими ми були жорстокими, нерозумними дітьми, коли за невпевненістю у собі не змогли розгледіти, який хороший та щирий хлопець з нами навчався.
Скажу одне, новенький добряче втер нам всім носа!
