Надія ніколи не була доброю матір’ю для своєї доньки Люби. Народила вона її, не плануючи, не перебуваючи в шлюбі. А заміж не вийшла, бо не хотіла бути дружиною. Хотіла завжди бути великим начальником і керувати людьми.
Стати начальником не вдалося, а ось бути доброю мамою для своєї дитини можливість була. Але вона цим шансом не скористалася. Всю вину за те, що в житті нічого не склалося, Надія звалила на маленьку донечку. Хоч з боку все виглядало, ніби, нормально, але справжньої любові до доньки вона не відчувала.
Тому, коли Любочка виросла, Надія захотіла і собі пожити гарно. Вона відчайдушно стала заводити сумнівні знайомства, водити додому мужчин. Люба відчувала, що заважає мамі влаштовувати її особисте життя.
Дівчина познайомилася з хорошим хлопцем, вони розписалися й він запропонував їй поїхати з ним на заробітки в Іспанію. Люба погодилася. Мама дуже радо зустріла зятя й звістку про те, що молоді їдуть геть. Зять швидко організував поїздку і молоді покинули рідний дім. А Надія натомість привела в дім нового співмешканця.
Обоє не працювали, грошей постійно бракувало їм, але про випивку не забували, на неї гроші завжди знаходили. Надія стала телефонувати доньці. “Давай гроші мені. Я ж тебе виростила!” — повторювала жінка. Любочка була доброю донькою, тому й відсилала мамі скільки могла. Надія постійно жалілася доньці, що дуже хворіє, що багато грошей треба на лікування. А Люба так любила її, що вірила кожному слову і передавала гроші. А мама знову телефонувала і з кожним разом вимагала більше й більше.
Одного разу Люба щось запідозрила й відмовила мамі. А та обурилася, наговорила різних неприємних слів дитині й сказала, що доньки у неї більше немає. Люба образилася на маму.
Чому мама не розуміє, що гроші даються важкою працею в Іспанії!? В неї з Іваном зародилася молода сім’я, молодята мають плани на майбутнє, хочуть винайняти більшу квартиру, щоб мати хоча б необхідні умови для проживання, хочуть облаштуватися, щоб їхнім майбутнім дітям було добре. Коли Люба сказала мамі про це в їхній останній розмові, мама лише посміялася з доньки й сказала, що та зобов’язана їй допомогти грошима на ліки. Хоча насправді, ніяких ліків їй не треба було і вона їх ніколи не купляла. Ніде не працювала, разом зі своїм коханцем прогулювали всі гроші, що передавала Люба. Так зрештою Люба ще й поганою донькою виявилася, хоча, сліпо любила маму.
Я розумію, діти повинні допомагати батькам, але й у батьків совість повинна бути і відчуття міри!
