Надія підраховувала зарплату. Знову не вистачить на місяць, прийдеться позичати. Адже в школу сина потрібно одягати. Дівчина виховує сина сама. З чоловіком розійшлися, коли Денису виповнилося п’ять років. Обіцяв аліменти сплачувати, але так і залишилось обіцянкою. А Надія і не вимагає. Вона одна справиться. Вони з сином добре розуміють одне одного. Тому домовилися, що в цьому місяці куплять шкільну форму, а в наступному все інше.
Коли зайшли до магазину, там були мами з дітками. Привернула їхню увагу одна дівчинка, яка нескінченно вередувала. Все їй не таке, дешеве. Дівчинці десять років, а вона так перебирає речами. Надія з Денисом аж забули, чого прийшли до магазину, спостерігали за вередливою дівчинкою. Її мама вже червона від сорому. А дівчинка на весь голос вередує, спідниця не така, в подружки вже є. Вона хоче іншу. Щоб ні в кого такої не було.
– Мамо, – вимагала дівчинка, – купи мені оту гру. Такої точно немає в Маші.
Мама йшла і мовчки купувала гру. З магазину вони пішли з купою всяких ігор, але спідницю так і не купили.
– Мамо, я не буду таким, як некрасиво спостерігати зі сторони. Зовсім розпещена та дівчинка.
Надія дивилася на свого сина і гордість брала її. Який розумний у неї син. Вони купили шкільну форму і пішли додому. В наступному місяці будуть купувати інші речі до школи.
