Декілька років тому до Валентини Іванівни прийшла дочка у гості. Вона попросила у неї допомоги. Наталя хотіла, щоб її мати сиділа з її дочкою. Молода жінка боялась, що її звільнять через те, що дитина часто хворіє і її постійно приходиться відпрошуватись з роботи, тому вона вирішила, що з дитиною буде сидіти бабуся. Літня жінка зараз на пенсії і має багато вільного часу, тому може сидіти з онучкою.
Мати Наталі одразу погодилась. Дочка сказала, що кожного місяця вона з чоловіком буде давати їй гроші за те, що вона сидить з дитиною. Подружжя заробляє добре, а у Валентини Іванівни пенсія невелика.
Бабуся кожного дня доглядала онучку. Вона дуже любила дитину і була щасливою, що проводить час з нею. Жінка водила і забирала дівчинку з дитячого садочку, а потім зі школи, гуляла з нею в парку і готувала їжу.
Минуло вісім років і Наталя сказала матері, що Іринка виросла і їм більше не потрібна її допомога. Літня жінка не очікувала такого, для неї онучка ще і досі маленька. Вона розгубилась, бо не знала, що тепер буде робити, адже звикла, що має дбати про дитину.
На наступний день Валентина Іванівна не знала, що їй робити. Їй було сумно, вона розуміла, що нікому не потрібна. Жінка вирішила на наступний день прийти до дочки у гості.
Коли вона прийшла до Наталі, то онучка зраділа бабусі, а дочка та зять були незадоволені.
– Мамо, чому ти прийшла?
– Я сумую за вами, вирішила провідати.
– Ми більше тобі не будемо давати гроші. Нам не потрібно, щоб ти сиділа з онучкою, тому ти не маєш розраховувати на нашу допомогу. Більше до нас не приходь.
– Я вас побачити хотіла. Не потрібні мені ваші гроші. Краще я піду додому. – відповіла літня жінка.
