Наразі я розумію її незадоволення, що ми ходимо до неї, як додому.

Мої батьки живуть в селі. А ми зі старшою сестрою в місті. Сестра Віра живе одна. Колись була заміжня, але чоловік її пішов до іншої. Наразі Вірі тридцять шість років. І вона й надалі допомагає мені з дітьми. Ми з чоловіком і синами живемо недалеко від Віри. Сини мої, близнята. В той час, коли вони народилися, Віра розлучилася з чоловіком. Щоб сестра не сумувала, я запрошувала її допомагати мені. Адже двоє маленьких дітей то дуже важко. Мама далеко, може приїхати на кілька годин.

Віра приходила кожного дня, інколи залишалася ночувати. Так повелося, що її підтримка стала найважливішою в нашому житті. Вона моїм синочкам як друга мама. Інколи, поки були маленькі, так і називали Віру, наша друга мама. Коли хлопчикам виповнилося два з половиною роки, я виявила бажання вийти на роботу. В той час Віра працювала віддалено, тільки інколи з’являлася на фірмі. Так що питання про те, що коли діти хворітимуть, хто з ними буде сидіти, вирішено.

В цьому випадку Віра дала нам ключі від своєї квартири, щоб в будь-який момент я чи мій чоловік могли заходити до неї. Адже інколи дзвінок будить дітей, то домовилися, що другою зв’язкою ключів користуємося ми. Віра дуже нам допомагала, дітей водила в дитячий садок, потім в школу. У неї у квартирі куплений диван для племінників. Вони відчувають себе у Віри, як у себе вдома.

Час лине швидко. Хлопчикам виповнилося по десять років. Самостійні діти, але все одно без Віри не можуть. Наразі ключі від квартири в них, і вони зі школи біжать спочатку до тьоті, потім додому. Але останнім часом я відчуваю якісь недомовки зі сторони сестри. Коли ми з чоловіком приходимо, бачимо її незадоволення. Нам не говорить нічого, але щось відбувається. І сини жалілися, що тьотя Віра швиденько відправляє їх додому.

Розгадка прийшла скоро. Одного разу зустріла сестру під руку з чоловіком. Віра познайомила, Микола. Наразі я розумію її незадоволення, що ми ходимо до неї, як додому. Зі своїм чоловіком я поговорила, вирішили повернути ключі Вірі. Та тільки наші діти не зрозуміли того. Адже біжать до Віри, як додому. Вони так звикли, так було завжди. Як мені пояснити синам, що у Віри може з’явитися своя сім’я, і ми мішаємо їм. Думаю, що Віра зрадіє, коли поверну їй ключі, а сини звикнуть іти додому, а не до тьоті Віри.

Оцените статью
Наразі я розумію її незадоволення, що ми ходимо до неї, як додому.