Ми з Оленою одружились три роки тому. А недавно ми придбали власну квартиру, зробили ремонт і переїхали туди жити.
А декілька днів тому я святкував день народження. Мені виповнилось тридцять років і моя дружина зробила мені сюрприз. Вона знала, як я люблю собак і що я давно мріяв про чотирилапого друга, тому вона купила мені цуценя.
Я був дуже щасливий коли побачив маленького той-тер’єра. Я довго вибирав йому ім’я і вирішив його назвати Давидом. Песик хоч і маленький, але шкоди від нього було багато. Він гриз взуття, перекидав речі і обдирав меблі. Я старався його навчити правильно поводитись, але мені це не виходило. Бувало так, що я зривався і починав кричати.
От декілька днів тому Давид погриз мої черевики, а я їх недавно придбав. Коли я це побачив, то був дуже злим.
– Давиде, що ти наробив. Я більше не хочу тебе бачити. Як не вмієш поводитись добре, будеш жити на вулиці! – кричав я.
Коли я заспокоївся, то помирився з собакою.
Через тридцять хвилин постукали у двері. Я відчинив і побачив двох поліцейських та старенького сусіда.
Виявляється, дідусь Володимир, який живе у сусідній квартирі вирішив, що Давид – це мій син. Він переживав через те, що я кричу на дитину, тому викликав поліцію.
Поліцейські і дідусь Володимир були дуже здивовані, коли зрозуміли, що Давид – це маленький собака.
Коли дружина ввечері прийшла додому я розповів їй про те, що до нас приходили поліцейські, бо наш сусід думав, що я кричу на дитину. Ми обоє довго сміялись.
