Наші люди заслуговують того, як вони живуть

Часто чую від людей «Чому ми так погано живемо, невже ми якісь не такі. От якби нас не обкр адали ті депутати, то жили б краще за всіх». Ще недавно я також так розмірковувала, але тиждень тому стала свідком події, які перевернули мій світогляд.

Я йшла на роботу. Попереду на зустріч мені йшов чоловік з великою сумкою. Здалеку я помітила, що його трохи крутить у сторони. Одразу подумала, що н апився зранку. За сто кроків до мене він раптом різко зупинився й впав наче дошка зі зсудомленими руками. Навіть після падіння не змінив пози. Я швидко побігла до нього.

Головою він впав у вибоїну в асфальті, з рота йшла піна. Я почала звати людей. Але ніхто не відкликався. Всі удавали, що не помічають або не чують. Мовляв, п’яний, нічого з ним не буде, проспиться й піде додому. Я була розгублена й зла на людей. На щастя підійшов якийсь старшокласник. Він одразу взяв ініціативу на себе й перевернув чоловіка на бік па почав стукати йому по спині. А коли це не допомогло, то накрутив на пальці шарфа та засунув чоловікові до рота. Той кашляв, але піна припинила йти й він почав приходити до тями.

Навколо вже стояли люди. Навіть продавчиня з магазину, який був за десять кроки від нас вийшла на вулицю (а до цього стояла у вікні). Я попросила їх принести чашку води, але одна на мене глянула здивованим поглядом й сказала: «Я ще води алк оголікам не носила, а потім після нього пити». Цим було все сказано. Я дала їй гроші та попросила принести води. Чоловік випив й спробував піднятися, але його хитало. Він не міг говорити та взагалі не знав, що відбувається.

Через кілька хвилин приїхала швидка, яку викликав хлопець. Одного погляду було достатньо, щоб лікар зрозумів, що сталося. Чоловік не був п’яний. В нього був епілептичний напад. Як би не старання того старшокласника, який зрозумів, що в нього запав язик, то чоловік би п омер.

А всі інші навіть не подумали допомогти. «Він п’яний» й цим все сказано. А людина могла б померти. Тож наші люди заслуговують того, як вони живуть.

Оцените статью
Наші люди заслуговують того, як вони живуть