Нашим сусідом є дідусь, який постійно приходить до нас додому і висловлює своє незадоволення життям та поведінкою нашої дочки. Ми колись не були раді його бачити, аж поки він не врятував життя нашій дитині

Ми з чоловіком живемо у багатоквартирному будинку. У нас є дочка, їй уже п’ять років, вона ходить у дитячий садочок.

У сусідній квартирі живе старенький дідусь, він самотній, бо дружина померла, а діти живуть закордоном. Сумно йому самому і він часто заходить до нас у гості. Ми ніби не проти, щоб він приходив, але йому усе не подобається і він постійно незадоволений життям.

А коли ми бачимось, то до дрібниць чіпляється: то ми не так одягнулись, то тихо з ним привітались, то дочка у загальному коридорі насмітила, бо були у неї кросівки в піску. Оленка старається зайвий раз не показуватись дідусеві на очі, бо він її одразу починає виховувати. Навіть коли я зранку веду у її дитячий садок вона просить, щоб ми якнайшвидше пройшли повз нього і не зупинялись.

Ось такого ми маємо сусіда. Ми змушені розповідати йому, де були, що робили і хто до нас у гості приходив. Валерій Миколайович завжди поруч і ми до нього звикли.

Одного разу захворіла Оленка, ми думали, що застудилась і усе мине, а не минуло. Виявилось, що у неї дуже серйозна хвороба і потрібно було її лікувати у лікарні дорогими препаратами. Ми з чоловіком не мали таких грошей і тому вирішили звернутися по допомогу до родичів та друзів. Але вони нам відмовили. У кожного було своє виправдання: хтось на відпочинок планував їхати, хтось машину купував, а хтось хотів нові меблі купити.

Ми з чоловіком пішли у банк, щоб кредит узяти, але вони можуть нам дати тільки частину грошей, які потрібні на лікування.

Ми дуже переживали, а коли прийшли додому, то почали плакати. А тут дідусь стукає у двері. Я хотіла його прогнати, бо не мала бажання з ним говорити, але стримала себе. Я розповіла усе, про хворобу дочки і те, що не маємо грошей на лікування. А він дав нам картку і сказав, що діти кожного місяця уже багато років пересилають йому туди гроші. Валерій Миколайович жодного разу з неї гроші не знімав і жив тільки на свою пенсію, він навіть і не знає, яка там у нього сума за ці роки назбиралась. Віддав він мені і казав вилікувати Оленку. Сказав, що гроші повертати не потрібно, але я йому відповіла, що ми з чоловіком обов’язково коли зможемо усе до копійки йому віддамо.

Грошей нам вистачило на увесь курс лікування. Дочка зараз здорова і ми щасливі, що все гаразд. Дідусь тепер бажаний гість у нас вдома і ми його запрошуємо на усі свята в гості. Ми до нього ставимось, як до рідного.

Оцените статью
Нашим сусідом є дідусь, який постійно приходить до нас додому і висловлює своє незадоволення життям та поведінкою нашої дочки. Ми колись не були раді його бачити, аж поки він не врятував життя нашій дитині