Народжувала я вперше коли мені було всього 18. Молода та недосвідчена.
Першого дня після родів біля мене були по черзі чоловік, мама та свекруха. А наступного дня я набралася сил та сказала, що хочу побути сама і щоб мене ніхто не чіпав.
Лежу я собі в палаті, відпочиваю. Біля мене солодко спить моя люба донечка. Раптом я відчуваю, що дуже хочу до туалету. Обережно злізаю з ліжка. Починаю йти. І в той момент я відчуваю, що з мене щось випало. От взяло, і випало. Я швидко піднімаю нічну сорочку, забираю родову прокладку і бачу там свою ПЕЧІНКУ! Ви уявляєте собі?! З мене випала моя ж печінка! Не знаю як, це ж анатомічно не можливо. Але в той момент я не думала про анатомія і почала істерично кричати на весь відділ:
-Медсестра! Хтось! Будь ласка! З мене печінка випала! Допоможіть!
Буквально за декілька секунд прилітає медсестра, вся перелякана, на вигляд не старша мене. Вона заглянула мені до спіднього і таким ж істеричним криком почала кричати:
-Володимир Іванович! Володимир Іванович! Тут у Баснянської печінка випала!!!
Знову ж таки буквально через декілька секунд прибіг побілівший від страху лікар, а за ним забігли ще дві медсестри:
-Що сталось?! Що випало?! Показуй швидше!
Я як тільки можу знімаю спідню білизну і з неї випадає величезний згусток крові. Як потім виявилось в мене швидко згортається кров. І цей згусток, який я прийняла за печінку(по формі і розмірах було ну дуже схоже, а я ще після родів не зовсім відійшла і думати ясно не могла), виявився тією кров’ю, яка не встигла вийти після родів і почала згортатися в середині мене.
Лікар та медсестри ще довго з мене сміялися, а я що? Мені незручно було, хоча й народжувала я вперше.
