Настя дуже любить свою бабусю і часто їздить до неї у село, аби провідати, продуктів привезти, потеревенити. Хоча говорять вони і так кожного дня по телефону.
Лідія Павлівна давно живе одна. Нещодавно відсвяткувала свої сімдесят два роки, а в таких роках вже дуже нелегко на самоті жити. Жінка вона доволі життєрадісна: ні на що ніколи не жаліється, дякує Богу, що в таких роках сама ходити може і їсти.
Її улюблена внучка навчається в університеті і живе в гуртожитку, тому бачаться вони не так часто, як обом хотілося б.
Сьогодні Анастасія знову зібралася до своєї старенької, щоправда, їй про це не каже, оскільки хоче, аби сюрприз вийшов. Коли дівчина вже приїхала та підходила до села, то помітила, що під забором на лавочці бабуся із сусідкою сидить та розмовляє. Нічого дивного тут не було, часто бабусі любили ось так час гаяти.
Настя хотіла «ефекту неочікуваності», тому підкралась злегка до старих. Та коли підійшла ближче, то почула їх цікаву розмову:
– І що ж ти далі робитимеш?
– Та що ж тут поробиш? Він на мене особливо увагу не звертає, я вже скільки разів намагалась щось поговорити, а поряд завжди та жіночка. Я ж не знаю, які в них там стосунки.
– Давай навчу тебе, як зробити так, щоб він точно на тебе увагу звернув.
– Ну і як же?
– Та ти поклич сьогодні його до себе, скажи, що термінова чоловіча допомога треба. А там вже як піде. Ти вже сама зрозумієш, що робити.
– А якщо він відмовить мені?
– Та ти дурною прикидайся. Скажи, що чекаєш о сьомій, а далі кричи, що зв’язок поганий, нічого не чути.
– Так він же може не прийти.
– Прийде. А якщо ні, то мені дзвони, я принесу свою наливочку, будемо далі думати над проблемою.
Тоді бабуся боковим зором побачила свою внучку і цікава розмова обірвалась. Та вже просто по землі качалась зі сміху:
– Ну ви, бабулі, і даєте. Це ж треба, яке у вас тут життя цікаве. Я так в гуртожитку не живу. Мені, бабусю, може, теж повідаєте кілька секретів для спілкування з хлопцями?
– А ти в мене раніше не питала. Я б тобі всього розказала.
