Настя запитала у виховательки, чому діти так тихо сидять, на що жінка відповіла: “Спочатку всі діти, потрапляючи до притулку, безперервно скиглять. Але через тиждень усі замовкають, бо розуміють, що нема кому їх втішити”.

Одного дня я повернулася з роботи й побачила, як чоловік заснув поряд з ліжечком нашого сина. Останній тиждень для всіх нас виявився складним, бо в сина почали різатися зубки. Він погано себе почував, пхинькав та вередував. Чоловік зараз у відпустці, тому цілими днями біля синочка, заспокоює його.

Я не стала його будити, пішла на кухню приготувати вечерю. Поки стояла біля плити, на мене нахлинули спогади й почуття, які довели мене до сліз. Побачивши свого чоловіка у такому вигляді я ще раз мимоволі усвідомила те, наскільки він дорогий мені і як сильно я люблю його й нашого сина. І добре, що наш син у такий період свого життя не сам і його є кому приголубити.

А потім мені ще важче стало на душі, бо я згадала собі слова своєї близької подруги Насті. Одного разу вона розповіла мені випадок із життя, який назавжди закарбувався в моїй пам’яті. Тепер, коли я чую дитячий плач чи скиглення, я одразу згадую ті слова, які мені сказала Настя.

Вона у мене дуже добра й милосердна дівчина. Завжди була дуже щедрою, завжди хотіла всім допомогти, виручити, поділитися. І головне, ніколи не шукала в цьому якоїсь вигоди для себе, все робила щиро й з щирого серця. Вже в дуже ранньому віці Настя зрозуміла, що допомагати іншим людям це її покликання й стала волонтером.

Так ось, одного разу за чашкою чаю вона поділилася зі мною такою історією. Вона зі ще своїми декількома друзями волонтерами збиралися відвезти подарунки до Святого Миколая в наш місцевий дитячий будинок. Перше, що помітила подруга, коли її провели у велику кімнату, де було багато ліжок, це те, що в кімнаті панувала суцільна тиша. Всі діти мовчки займалися своїми справами. Настю трішки налякала така поведінка дітей. Вона запитала у виховательки, чому діти так тихо сидять, на що жінка відповіла: “Спочатку всі діти, потрапляючи до притулку, безперервно скиглять і плачуть. Але через тиждень усі замовкають, бо розуміють, що нема кому їх втішити”.

Відтоді вона, коли чує, що хтось плаче, не може пройти мимо. Вона береться втішати й заспокоювати людину, переживає, що у цієї людини може не бути того, хто втішить, тому бере цю роль на себе. Так і я не можу спокійно спати чи щось робити, коли чую плач свого маленького Вадика. Яка б я втомлена не була, я завжди беру його на ручки, щоб він відчував, що я поряд.

Поки я готувала вечерю, чоловік прокинувся й прийшов до мене на кухню, поговорити. Я розповіла йому про свої думки й він додав, що дуже важливо коли є той, хто готовий пригорнути тебе, чи той, кому ти важливий. В якому б віці ти не був. Це ж так важливо мати таку людину, хіба не так?

Оцените статью
Настя запитала у виховательки, чому діти так тихо сидять, на що жінка відповіла: “Спочатку всі діти, потрапляючи до притулку, безперервно скиглять. Але через тиждень усі замовкають, бо розуміють, що нема кому їх втішити”.