Наталя через парк йшла до подруги у гості. На дворі було прохолодно і падав дрібний дощ. Жінка розкрила парасольку і заховалась під неї. Несподівано вона почула дитячий плач, але в парку не було жодної людини окрім неї. Вона пішла у те місце звідки було чути звуки і побачила на траві дитину загорнуту у тоненьке покривало, яке було вже мокре від дощу. Жінка взяла малечу на руки і зрозуміла, що до подруги вона уже не йде, а їде у лікарню.
У лікарні оглянули дитину і сказали, що у неї перехолодження, тому вона декілька днів буде під наглядом лікарів. Виявилось, що це маленький темноволосий хлопчик. Наталя кожного дня приходила до нього у лікарню та приносила подарунки. Згодом його відвезли у дитячий будинок і жінка продовжувала навідувати хлопчика. Назвали його Миколою.
Минали роки і він підріс. Наталя продовжувала приходити до нього і вони багато розмовляли, читали книги і гуляли біля дитячого будинку. Вона не могла усиновити хлопчика, бо дуже багато працювала.
Він завжди всім розповідав, що у нього є матір і вона його любить та колись забере до себе. Микола малював малюнки на яких була зображений він і його мама.
Минуло вісім років, але він не переставав сподіватися, що колись його мрія здійсниться і матір його забере до себе. Він уявляв, як вони будуть жити разом і у нього буде справжня матір.
Одного дня Наталя прийшла до хлопчика і він із радістю зустрів її. Вони довго гуляли і розмовляли, а потім коли прийшов час прощатись, то жінка сказала, що вона тепер офіційно його мама і він поїде до неї додому. Хлопчик був щасливим, бо його мрія здійснилась, тепер у нього є мама.
