Наталя недавно почала працювати лікарем у лікарні, але уже встигла врятувати багатьох людей. Дівчина була дуже талановитою і навіть досвідчені лікарі заздрили їй. Багато людей мріяли потрапити на лікування саме до неї.
Дівчина була самотньою, тому багато часу проводила на роботі. Єдиною рідною людиною для неї був батько. Вона дуже любила його і була вдячна, що він її добре виховав. Дівчина знала, що коли їй виповнився рік її покинула мама і її батько сам про неї дбав. Андрій Михайлович працював хірургом і дочка коли підросла також захотіла стати лікарем. У цій сім’ї завжди допомагали іншим і старалась ставитись добре до інших людей. Чоловік так і не одружився вдруге, він увесь свій вільний час присвячував донечці.
Дівчина добре вчилась в університеті і старанно виконувала домашні завдання. Її старанність зробили з неї дуже хорошого спеціаліста.
Наталя приїхала до батька у гості, сьогодні йому виповнювалось шістдесят років. Вона купила йому електрочайник у подарунок, він давно такий хотів. Але раптом і до неї зателефонували з роботи та попросили приїхати. Андрій Михайлович відчув, що дочка має поїхати на виклик, він також почав хвилюватися.
-Я відмовлюсь і залишусь з тобою, бо у тебе свято. – сказала дівчина.
– Ні, донечко, їдь. Ти маєш врятувати цю людину. Це для мене буде найкращим подарунком. – попросив батько.
Дівчина послухала батька, хоч і не хотіла залишати його самого у такий важливий день. Вона поїхала до лікарні, де їй довелось рятувати літню жінку, яка потрапила автомобільну аварію. У пацієнтки стан був дуже важким і тільки завдяки таланту молодої лікарки її врятували.
Через декілька днів батько приїхав у лікарню до дочки. Вони довго говорили і чоловік запитав:
– Як справи у людини, яку ти врятувала?
– Усе добре. Тільки ця жінка самотня і ніхто її не відвідує.
– То, давай до неї прийдемо і побажаємо їй швидше одужати.
– Добре, ходімо.
Коли вони зайшли у палату, то чоловік був дуже здивованим, адже пацієнткою виявилась Мирослава – матір Наталі. Вона двадцять вісім років до них ніколи не приїжджала і навіть жодного разу не зателефонувала, щоб дізнатись про дочку.
– Це твоя матір! – сказав Андрій Михайлович. – Напевно, це була твоя доля врятувати її, інакше ви б ніколи не зустрілись.
Жінка дякувала молодій лікарці і просила вибачення за те, що її не було у житті дівчини багато років. Наталя пробачила їй і вони після виписки часто бачились.
