Ми з чоловіком зовсім не розуміємо свою дочку. Вийшла заміж проти нашої волі. Ну це ще можна зрозуміти. Молода, закохалася. Але ж він, тобто зять. Про що він думав, коли створював сім’ю. Безробітний. Працювати не бажає. Вірніше бажає, але щоб окремий кабінет і зарплата гарна. А що він робитиме в тому кабінеті, не важливо. Лише б гроші платили.
Та хто візьметься на таке. Адже потрібно багато працювати, щоб чогось достигнути. А так, як мріє Володимир, такого просто не буває. А жити за щось потрібно, і їсти також. До цього працювала Зіна, дочка наша. Той жили за її кошти. Наразі Зіна в декретній відпустці, сина народила. Відтепер живуть нашим коштом.
Мій чоловік давно обурюється. Поки годувати зятя? Я також з ним погоджуюсь. А дочці не доведеш, що чоловік повинен забезпечувати свою сім’ю, а не сидіти на шиї. Зіна все захищає Володимира. Говорить, що прийде час, і в нього все вийде. А коли той час настане? Не говорять.
Ми з чоловіком вирішили більше не допомагати. Якщо донька розлучиться, нехай переїжджає до нас, квартира велика. Її з дитиною зможемо утримувати, а зятя ні. Я навіть не знаю, чим вони оплачують комунальні. Тому що останнім часом ми з чоловіком купуємо продукти і все інше, в чому потребують. А гроші на руки доньці не даємо. Було вже так. Чоловік брав у неї, і в барі залишав все до копійки. Наразі без грошей сидить вдома. Тільки керує. Подай, прими.
Було б добре, якби біля сина допомагав, а не на дивані лежав. Зовсім не підходить до сина. От скажіть, будь ласка, навіщо моїй дочці такий чоловік?
