Навіщо він мені тут потрібен? Я й сам тут на курячих правах! Де він тільки взявся на мою голову?

До десяти років друг мого дитинства Дмитро жив у своєї сестри Іри десь під Донбасом. Різниця між ними була велика – років двадцять два. Напевно, сестрі набридло замінювати братові маму і тата чи вона вирішила своїх діток завести, та привезла Дмитра до батька, який мешкав на нашій вулиці. Мати у хлопця давно померла.

Батько жив у будинку своєї співмешканки. Вони обоє любили випити. Хата була невеличка, однокімнатна. Не було ні ванни, ні туалету (хоча по правді сказати, вбиральня, що розміщена у будинку, для села – справжня розкіш).

Одного разу я потрапив до Дмитрика додому. У кімнаті стояли розкладний диван та столик, а до стін було прибито декілька полиць. Прохід – не більше пів метра. Я запитав тоді товариша:

– А де твоє ліжко?

– Там… – махнув він рукою.

– Ти що на кухні спиш? – здивувався я.

– Не важливо… – відповів хлопець і перевів розмову на іншу тему.

Батько не був щасливим від того, що йому привезли Дмитра:

– Навіщо він мені тут потрібен? Я й сам тут на курячих правах! Де він тільки взявся на мою голову?

Його батькові Йосипові було десь під шістдесят. Він був буркотливий та черствий чоловік. Постійно кричав на сина. Міг і набити добряче ременем. Називав його тільки «Дмитро». Не Дмитрик, не Діма, не синок. Тільки Дмитро. «Дмитре, внеси води! Дмитре, погодуй курей! Дмитре, нарубай дров!»

Для Йосипа Віталійовича Дмитро був непотрібним сином, який вносив у його життя роздратування і зайвий рот. Та і це не стало для Дмитра таким страшним, порівняно з тим, як ненавиділа його мачуха. Мені здається, вона була готова убити його. Лупцювала хлопця усім, що під руку попадеться, а особливо – ковінькою. Коли вона з нею йшла по двору, під ногами розбігалися усі. Кури розліталися у різні сторони від ударів ковіньки цієї злої баби. Вона не любила дітей.

Дмитро працював у них, як раб. Він порався біля худоби. О п’ятій ранку прокидається і давай годувати свиней, курей та кіз. Потім треба було дровець нарубати, якщо холодна пора року. А з городу взагалі хлопець не виходив. Як не полов там щось, то садив, то урожай збирав. Одним словом, робив усе, до чого змушували.

Взимку до школи ходив Дмитро у туфлях, бо чобітків у нього не було. Декілька років підряд носив якусь обшарпану сорочку та штани. Та він ніколи не скаржився на життя.

Нерідко обідав Дмитро у нас, бо вдома насипали їжі мало. Мої батьки були добрими та лагідними до нього, особливо мама. Інколи вона віддавала йому мої речі та одяг, бо я був трохи вище зростом.

Якось сапою Дмитро поранив ногу. Туди земля потрапила. Звичайно, обробляти рану йому ніхто не став. «До весілля заживе!» – сказав йому батько.

Ми з мамою якраз сіно згрібали. Прийшов до нас Дмитро. Мати як скрикне:

– Господи! Що з твоєю ногою?

– Та так… Нічого… Пройде! – махнув він рукою.

Моя мама ще довго лікувала йому ту рану. Місяців зо два. Дмитро плакав. Не від того, що йому було боляче. А тому, що його нікому ніколи не було шкода. А мама заспокоювала його:

– Хто у дитинстві горя зазнає, той обов’язково має бути у дорослому житті щасливим!

Так Дмитро і жив до 17 років. Мачуха тільки й кричала на нього і лупцювала. А батько теж не захищав, тільки знущався над хлопцем.

У 18 років почав мій товариш дитинства жити з дівчиною з сусіднього села. Згодом народилася у них дівчинка. Та через декілька років Дмитро з нею розлучився і поїхав до столиці на заробітки. Не знаю, де і як він заробляв, та все ж таки йому вдалося вибитися у люди. Мені він говорив, що працював на будівництві. Сподіваюся, що це було правдою.

Згодом Дмитро вдруге одружився. У нього з’явилася донечка Маргарита. Наче живуть нормально. Лише знаю, що мій друг випити полюбляє. Він частенько приїжджає до своєї першої дитини і допомагає їй фінансово.

А позавчора листаю стрічку новин у соціальних мережах і раптом бачу допис свого друга дитинства: «Я буду пам’ятати свого найкращого тата. Вчора він відійшов у вічність». Сказати, що я був шокований – це нічого не сказати. Адже він, напевно, пробачив батькові усі знущання і приниження.

Оцените статью
Навіщо він мені тут потрібен? Я й сам тут на курячих правах! Де він тільки взявся на мою голову?