У моєму навколишньому оточенні є тільки одна сімейна пара, яка бувши на пенсії, не розгубили тяги одне до одного. Їм разом завжди цікаво, у них є спільні теми для розмов. Дивлячись на них, розумієш, що так і повинно бути. Але чому ж так відбувається не у всіх.
Моя сусідка розлучилася з чоловіком перед самою пенсією. Він уже був на пенсії, а її звільнили з роботи за два місяці до пенсії. Ці два місяці вони жили разом в одному будинку. З ранку до вечора натикаючись одне на одного. Раніше на роботу ходили. Підеш, і до вечора не бачиш свого чоловіка. Увечері то вечеря, то фільм подивилися. Час линув і не помічали того, що давно кожен із них живе своїм життям. А коли обоє стали вдома, виявилося, що заважають одне одному. Навіть один вигляд дратує.
Після розлучення, Наталія живе спокійно. В неї багато справ по господарству, та то їй не в тягар. Спілкується з родичами, подругами, гуляє по просторах інтернету. Знайшла багато знайомих, з якими залюбки переписується. Про чоловіка не цікавиться, не прийшов до неї проситися назад, виходить і йому добре жити.
Ганна говорила, що не гоже людям в літах розлучатися. От вони й живуть разом із чоловіком. Давно різні погляди на життя, як і витрати. До пенсії чоловіка Ганна не сміє зазіхати, не дозволяє. В нього свої плани на гроші. Ганна за свої повинна його утримувати, годувати, сплачувати комунальні. А в нього рибалка, посиденьки з такими ж пенсіонерами, як і сам. Для цього повинні бути кошти. То раніше дружину утримував, гроші віддавав, наразі цього немає. Всі хочуть на старості здійснити мрії.
А дружина повинна, як і раніше, опікуватися чоловіком. Постає питання, а в неї немає мрій, чи як?
