Мій син обділений власною матір’ю. Він навіть не здогадується про її корисливість та жадібність.
Вже декілька місяців я не виплачую аліменти. Тільки не подумайте, що я один із тих батьків, які економлять на власних дітях. Я готовий для сина давати й вдвічі більше, як би я знав, що ці гроші будуть витрачені на його потреби, а не на забаганки моєї колишньої дружини. А останнім часом я у цьому питанні довіри до неї не маю.
Пів року тому у неї з’явився інший чоловік. Ніби все серйозно, бо вже навіть живуть разом. І скажу чесно, мені абсолютно байдуже до її особистого життя, нехай робить, що хоче, ми вже давно стали чужими людьми.
Спершу я регулярно виплачував аліменти й навіть подумати не міг, що вони витрачаються не на дитину. Потім у мене почали закрадатись підозри щодо доцільності використання отриманих від мене коштів. Колишня ніде не працює, її нинішній бойфренд теж безробітний. Вони навіть не здогадуються, що мені це все відомо.
Але не зважаючи на ці всі обставини, я помітив, що у дружини оновився гардероб: то сукня нова, то пальто з чобітками. А на Тимура, нашого сина, у неї грошей завжди обмаль. Дружи постійно бідкається та просить скинути додаткові кошти їй на картку. Я так бачу, знайшли телепня, коштом якого можна жити й не обтяжувати себе пошуком роботи. А найгірше, що у цій ситуації страждає мій син.
Потім, коли ми зустрічаємось, то жаліється мені, що мама нічого йому не купує. Найогидніше, що дитину вона переконує в тому, що це я грошей не даю. Це мене просто добило. Як можна так брехати? Дитина потім виросте з переконанням, що я поганий батько, який не хотів його забезпечувати. А протилежного я довести не можу. Малий же не бачить тих грошей, які я висилаю його матері.
Я довго думав, як правильно вчинити у цій ситуації й знайшов єдине рішення – припинити виплачувати аліменти, щоб дружина перестала витрачати дитячі гроші на себе.
Тимурчик страждає від цього і навіть не здогадується, що у всьому винна його мати.
Як бути такою байдужою до потреб власної дитини? Вона дбає лише про себе. І коли вона стала такою черствою до Тимура? Може вона ніколи й не мала до нього материнських почуттів? А можливо щось на це вплинуло, про що я не здогадуюсь. Але одне я знаю точно – раніше вона такою не була. Вона була зовсім іншою.
Коли ми познайомились, я знав її як люблячу, турботливу жінку. Спершу я не помчав, як вона почала змінюватись. А коли все стало надто явним – було вже надто пізно. В цьому є й моя вина. Адже я вчасно не звернув увагу на те, що дружина так змінилась і зараз про це дуже шкодую.
Коли я зрозумів, що назад нічого не повернути, стосунків не налагодити, то вирішив розлучитися. Але розлучався я вже не з тією жінкою, яку колись кликав заміж – це була інша людина. І я не знаходив жодної зачіпки, щоб лишитися з нею.
На мене ще чекає судова тяганина, щоб доказати свою правоту. А дружина й досі дбає лише про себе.
