Не знали що нам робити, батькам дівчина боялась говорити, я також не говорив дома. Коли з виду Ангеліна почала ширшати в талії, мама її помітила, що з дівчиною щось не так.

Мене звуть Андрій. Хочу розповісти історію свого кохання. Коли я був в десятому класі, в нашу школу поступила нова учениця в дев’ятий клас. Я побачив її на перерві. Навкруги неї крутилися всі хлопці з нашого класу. Я також підійшов, тому що не міг відвести від неї погляду. Дівчина мило усміхалася, познайомились. Звуть її Ангеліна. Красива дівчина, красиве ім’я. Вона заполонила всю мою уяву. Ангеліна також звернула увагу на мене, тому після уроків я повів дівчину додому. Від тих пір ми зустрічаємось. Літом також намагалися зустрічатися якомога частіше. Наші побачення привели до того, що одного дня Ангеліна зізналася мені, що вагітна. Ми молоді, не знали що нам робити, батькам дівчина боялась говорити, я також не говорив дома. Коли з виду Ангеліна почала ширшати в талії, мама її помітила, що з дівчиною щось не так.

Яка розмова відбулась у них дома, я не відаю. Але від тих пір Ангеліну більше не бачив. Я розповів усе своїй мамі, просив поради, говорив, що від дівчини й дитини не відмовлюсь. Мама ходила до батьків Ангеліни, але вони сказали, що самі вирішать що робити. В десятий клас дівчина не прийшла. Говорили, що з міста вони виїхали. Я сумував, а потім звик, що більше не побачу її.

Через пів року в нас дома задзвенів дверний дзвінок. Мама пішла відкривати, а на порозі стояв кошик із немовлям. Оглянувшись, і нікого не побачивши, мама занесла дитину у квартиру. Взяла в руки маля, там лежала записка. В ній говорилось, що дівчинку звуть Маша, і вона моя донька. Ангеліна буде вчитися далі. А так, як я не відмовлявся, то, будь ласка, є можливість виховувати свою доньку. Мама засмутилась, що робити? Я сказав, що Машу не залишу. Після закінчення школи пішов працювати. Донечка росла, і потреби збільшувалися. Перший рік нам з мамою було дуже тяжко. З дівчинкою гуляли по черзі, навіть бабусю запросили пожити з нами, щоб допомагала.

Наразі мені двадцять один рік. Маша, чотирирічна, допитлива дівчинка, ходить в дитячий садок. Все добре. Але я не почуваю себе вільним. Навіть особисте життя не можу влаштувати. Дівчата, коли дізнаються, що в мене є донечка, перестають зустрічатися зі мною. Мені від цього ніяково, і Машу залишати на свою маму не збираюся. Адже ми з нею одне ціле. Ось така історія. Сподіваюся, що в майбутньому мені зустрінеться та єдина, яка не злякається, що одна донечка вже є.

Оцените статью
Не знали що нам робити, батькам дівчина боялась говорити, я також не говорив дома. Коли з виду Ангеліна почала ширшати в талії, мама її помітила, що з дівчиною щось не так.